7.3. ¬Ќ≈—ќ ƒ∆. ћ. ≈…Ќ—ј”–ќ«¬»“ќ ≤Ћ№ ≤—Ќќѓ“≈ќ–≤ѓ√–ќЎ≈…
“еор≥¤грошейзаймаЇч≥льнем≥сцевнауков≥йспадщин≥одногознайв≥дом≥шихеконом≥ст≥в XX ст. ƒж. ћ.
ейнса. њй в≥н посв¤тив ц≥лий р¤д праць, зокрема "“рактат про грошову
реформу" (1923), "“рактат про грош≥" (1930) ≥ "«агальна
теор≥¤ зайн¤тост≥, процента ≥ грошей" (1936).
ќц≥нюючи в ц≥лому внесок ейнса в теор≥ю грошей, сл≥д зробити так≥ два
зауваженн¤:
1. ” своњх досл≥дженн¤х ейнс не зач≥пав кардинальних питань теор≥њ грошей - њх
сутност≥ та вартост≥. ” цих питанн¤х в≥н повн≥стю залишивс¤ на традиц≥йн≥й дл¤
к≥льк≥сник≥в позиц≥њ ном≥нал≥стичноњ теор≥њ, називаючи грош≥ витвором держави,
а варт≥сть њх визначав ¤к результат к≥льк≥сного сп≥вв≥дношенн¤ маси грошей ≥
маси товар≥в в оборот≥, тобто з позиц≥й к≥льк≥сноњ теор≥њ. ейнс також
неодноразово п≥дкреслював, що за незм≥нност≥ вс≥х ≥нших чинник≥в впливу на
ц≥ни, зм≥на к≥лькост≥ грошей пр¤мо впливаЇ на р≥вень ц≥н, хоч цей вплив не Ї
пр¤мо пропорц≥йним.
2. √оловним спр¤муванн¤м досл≥дницьких зусиль ейнса в теор≥њ грошей були
питанн¤ м≥сц¤ ≥ рол≥ грошей у в≥дтворюваль-ному процес≥. ўодо цих питань в≥н
ц≥лковито дотримувавс¤ методолог≥њ монетаристськоњ теор≥њ грошей, за ¤кою
головним об'Їктом наукових досл≥джень повинн≥ бути прикладн≥ аспекти
використанн¤ грошей в економ≥ц≥.
ƒж. ћ. ейнс не т≥льки спиравс¤ на напрацюванн¤ своњх попередник≥в, а й п≥шов
значно дал≥ в напр¤м≥ завершенн¤ теор≥њ "регульованих грошей",
"керованоњ ≥нфл¤ц≥њ", досл≥дженн¤ монетарного впливу на економ≥чний
цикл, на розвиток виробництва тощо.
≤де¤ “уган-Ѕарановського про вплив к≥лькост≥ грошей на ц≥ни ≥ виробництво через
механ≥зм дисконтного процента не т≥льки л¤гла в основу теор≥њ грошей ейнса, а
й ви¤вилас¤ ключовим њњ елементом. „ерез процент та ≥нвестиц≥њ в≥н визначав
пр¤мий шл¤х впливу к≥лькост≥ грошей на процес в≥дтворенн¤, а в процентн≥й
пол≥тиц≥ вбачав основний важ≥ль монетарноњ пол≥тики держави.
–азом з тим ƒж. ћ. ейнс не був простим поглиблювачем ≥дей к≥льк≥сноњ теор≥њ
грошей. ¬≥н пос≥даЇ своЇ особливе м≥сце у св≥тов≥й економ≥чн≥й думц≥ взагал≥ ≥
в теор≥њ грошей зокрема. ÷¤ особлив≥сть про¤вл¤Їтьс¤ в ц≥лому р¤д≥ теоретичних
висновк≥в щодо механ≥зму впливу грошей на реальний сектор економ≥ки ≥ рол≥
монетарноњ пол≥тики в державному регулюванн≥ економ≥ки, ¤к≥ не вписувалис¤ у
загальний процес розвитку неокласичноњ теор≥њ грошей.
—пираючись на досл≥дженн¤ економ≥чних криз, ¤к≥ пер≥одично потр¤сали св≥тову
економ≥ку прот¤гом 50-ти останн≥х рок≥в, ƒж. ћ. ейнс д≥йшов висновку, що в
нових умовах ринковий механ≥зм сусп≥льного в≥дтворенн¤ не спроможний
самост≥йно, на засадах саморегулюванн¤ забезпечити достатню ринкову р≥вновагу ≥
р≥вном≥рн≥сть економ≥чного розвитку. “ому виникла об'Їктивна необх≥дн≥сть
доповнити цей механ≥зм державним регулюванн¤м економ≥ки.
ƒж. ћ. ейнс остаточно в≥дкинув постулати класичноњ теор≥њ, що "грош≥ не
мають значенн¤" у в≥дтворювальному процес≥, що це лише другор¤дний
техн≥чний ≥нструмент, ≥ дов≥в протилежне: грош≥ мають суттЇве значенн¤ ≥
виконують самост≥йну роль у розвитку економ≥ки. ¬они активно впливають на мотиви
повед≥нки економ≥чних суб'Їкт≥в, на њх господарськ≥ р≥шенн¤ ≥ тому Ї джерелом
стимулюванн¤ п≥дприЇмницькоњ активност≥ ≥ розвитку виробництва. “им самим в≥н
в≥дкинув "класичну дихотом≥ю", що створила глибокий розрив м≥ж сферою
реальноњ економ≥ки ≥ грошовою сферою. √оловним каналом зв'¤зку м≥ж цими сферами
ейнс визнав норму процента, ¤ка зазнаЇ впливу сил грошового ринку (попиту ≥
пропозиц≥њ грошей) й одночасно сама впливаЇ на прийн¤тт¤ р≥шень про майбутн≥
≥нвестиц≥њ.
« цих двох кейнс≥анських положень випливало третЇ - про можлив≥сть ефективного
регулюванн¤ грошей ≥ св≥домого використанн¤ њх державою ¤к ≥нструмента впливу
на економ≥ку, про проведенн¤ д≥йовоњ монетарноњ пол≥тики з метою згладжуванн¤
коливань економ≥чного циклу та впливу на економ≥чний розвиток взагал≥. ќтож,
в≥н створив зак≥нчену концепц≥ю "керованих грошей", що базувалас¤ на
широкому державному регулюванн≥ пропозиц≥њ грошей та була спр¤мована на
забезпеченн¤ стимулюванн¤ ефективного попиту. √рош≥ стали об'Їктом державного
регулюванн¤ й одночасно ≥нструментом державного втручанн¤ в економ≥чн≥ процеси
через механ≥зм монетарноњ пол≥тики.
ейнс зм≥стив центр анал≥зу рол≥ грошей в економ≥ц≥ з довгострокових часових
≥нтервал≥в, ¤к це робили неокласики, на короткостроков≥, тому що т≥льки на цих
≥нтервалах можливо було з'¤сувати механ≥зм економ≥чного циклу та ви¤снити
зв'¤зок грошей з його розвитком. ÷е був новий п≥дх≥д, ¤кий дав можлив≥сть
ейнсу зробити принципово нов≥ висновки.
«окрема в≥н дов≥в, що на короткострокових ≥нтервалах вплив грошей на економ≥ку
зд≥йснюЇтьс¤ не за постулатами к≥льк≥сноњ теор≥њ, тобто не т≥льки через ц≥ни, а
й з допомогою ≥нших ≥нструмент≥в, передус≥м норми процента. ƒо цього висновку
в≥н прийшов у результат≥ поглибленого досл≥дженн¤ "теор≥њ касових
залишк≥в", сформованоњ кембриджською школою. ейнс глибоко вивчив роль
процента в динам≥ц≥ реальноњ економ≥ки, насамперед через зв'¤зок "процент
- ≥нвестиц≥њ". «м≥на норми процента безпосередньо впливаЇ на ≥нвестиц≥йну
активн≥сть економ≥чних суб'Їкт≥в: при п≥двищенн≥ процента вона знижуЇтьс¤, а
при зниженн≥ - п≥двищуЇтьс¤. ƒинам≥ка ж ≥нвестиц≥й безпосередньо впливаЇ на
зм≥ну ≥нвестиц≥йного попиту, зайн¤тост≥, масштаб≥в виробництва, темп≥в
економ≥чного зростанн¤.
Ћанцюг причинно-насл≥дкових зв'¤зк≥в у грошовому механ≥зм≥ впливу на економ≥ку
ейнс вибудував за такою схемою: зм≥на грошовоњ пропозиц≥њ зумовлюЇ зм≥ну р≥вн¤
процентноњ ставки, ўо, у свою чергу, призводить до зм≥ни в ≥нвестиц≥йному
попит≥ ≥ через мультипл≥кативний ефект - до зм≥ни обс¤г≥в ном≥нального ¬¬ѕ. ”
зв'¤зку з цим передатний механ≥зм впливу грошей на реальну економ≥ку, що
випливаЇ з кейнс≥анськоњ концепц≥њ, може бути виражений такою формулою:
мал. 53
де ѕр - ставка процента, ≤ - попит на ≥нвестиц≥њ, ѕ3 - загальний обс¤г
платоспроможного попиту, ¬¬ѕ - ном≥нальний обс¤г виробленого ¬¬ѕ.
ќтже, ц¤ формула маЇ спрощений вигл¤д пор≥вн¤но з формулою передатного
механ≥зму “уган-Ѕарановського, оск≥льки не враховуЇ таких фактор≥в, ¤к пр¤мий
вплив зм≥ни пропозиц≥њ грошей на платоспроможний попит та психолог≥чна оц≥нка
економ≥чними суб'Їктами вартост≥ грошей (≥нфл¤ц≥йн≥ оч≥куванн¤).
”веденн¤ в передатний механ≥зм процента та ≥нвестиц≥й значно розт¤гнуло ланцюг
зв'¤зку м≥ж масою грошей ≥ ц≥нами, зробило його не таким жорстким, що спри¤ло
розширенню меж зб≥льшенн¤ пропозиц≥њ грошей без ≥нфл¤ц≥йних насл≥дк≥в. ÷е дало
п≥дстави ейнсу захищати переваги "слабкоњ" валюти перед
"твердою", допустим≥сть пом≥рноњ ≥нфл¤ц≥њ, доц≥льн≥сть пол≥тики
"дешевих грошей". ¬≥н вважав таку ≥нфл¤ц≥ю ц≥лком виправданою ц≥ною
за актив≥зац≥ю кон'юнктури ринку, стимулюванн¤ ефективного попиту з метою
спри¤нн¤ зайн¤тост≥ та економ≥чного зростанн¤.
” традиц≥¤х кембриджськоњ школи ƒж. ћ. ейнс в≥дв≥в важливе м≥сце анал≥зу
мотив≥в нагромадженн¤ грошей. ” ейнса њх три: трансакц≥йний, обачност≥ та
спекул¤тивний. ѕерш≥ два пов'¤зан≥ з традиц≥йною роллю грошей ¤к засобу об≥гу
та платежу. ¬они здеб≥льшого об'Їднуютьс¤ п≥д загальною назвою
"трансакц≥йний попит", ¤кий залежить в≥д обс¤гу товарообм≥нних угод
чи доходу. √оловна новизна, внесена ейнсом, - виокремленн¤ третього елемента
попиту на грош≥ - попиту на спекул¤тивн≥ залишки. ейнс пов'¤зав його з
динам≥кою ц≥ни на ф≥нансов≥ активи, зокрема обл≥гац≥њ, тобто з процентом.
¬≥дтак в≥н запровадив в анал≥з розпод≥лу ≥ндив≥дуумом свого доходу елемент
вибору. ≤ головним чинником, що дуже важливо, регулюванн¤ спекул¤тивного
попиту, ¤к ≥ всього попиту на грош≥. ейнс вважав норму процента. “ому сукупний
попит на грош≥ (ћ) у ейнса складаЇтьс¤ з двох частин: трансакц≥йного (ћ1), що
Ї функц≥Їю доходу, ≥ спекул¤тивного, що Ї функц≥Їю пооцента (ћ2):
мал. 54
де L1(y) - функц≥¤ доходу;
L2(i) - функц≥¤ процента.
ейнс не виключав можливост≥ руйн≥вноњ ≥нфл¤ц≥њ при надм≥рному зростанн≥
пропозиц≥њ грошей. Ќарощуванн¤ њњ може дос¤гти такого р≥вн¤, за ¤кого ставка
процента знижуЇтьс¤ до критично
низькоњ меж≥. «а нею економ≥ка потрапл¤Ї в так звану "л≥кв≥дну
пастку". ≈коном≥чн≥ суб'Їкти в≥ддають перевагу накопиченню л≥кв≥дност≥,
перестають нарощувати дох≥дн≥ активи, процентна ставка стаб≥л≥зуЇтьс¤ ≥ починаЇ
п≥двищуватис¤. ” цих умовах перестаЇ зростати ≥нвестиц≥йний попит, розриваЇтьс¤
ланцюжок зв'¤зку м≥ж грошима ≥ виробництвом. ѕодальше зростанн¤ пропозиц≥њ
грошей спричинить розбалансован≥сть ринк≥в, зростанн¤ ц≥н та високу ≥нфл¤ц≥ю. ”
цьому ейнс убачав слабк≥сть грошей ¤к економ≥чного регул¤тора та недостатню
ефективн≥сть монетарноњ пол≥тики в стаб≥л≥зац≥њ економ≥ки.
÷≥ висновки дали ейнсу п≥дстави звернутис¤ до ф≥скально-бюджетноњ пол≥тики ¤к
над≥йн≥шого та ефективн≥шого способу економ≥чного регулюванн¤. ¬≥н вважав, що з
допомогою регулюванн¤ податк≥в та деф≥цитного бюджетного ф≥нансуванн¤ сусп≥льних
потреб можна б≥льш оперативно ≥ д≥йово впливати на платоспроможний попит, н≥ж
через монетарну пол≥тику.
ѕроте сл≥д зауважити, що надто в≥льне деф≥цитне ф≥нансуванн¤ з державного
бюджету призводить до такого ж самого надм≥рного зростанн¤ попиту та руйн≥вноњ
≥нфл¤ц≥њ, ¤к ≥ тривале проведенн¤ монетарноњ пол≥тики "дешевих
грошей". “ому проблема пол¤гаЇ не у вибор≥ шл¤ху "накачуванн¤"
платоспроможного попиту - монетарного чи ф≥скально-бюджетного, а у визнанн≥
ефективного попиту вир≥шальною ланкою в≥дтворювального процесу ≥ в
абсолютизац≥њ його рол≥ в цьому процес≥. –еал≥зац≥¤ такого п≥дходу прот¤гом
тривалого часу неминуче призведе до ≥нфл¤ц≥њ незалежно в≥д обраного шл¤ху
"накачуванн¤" ефективного попиту, що згодом про¤вилось в реальн≥й
д≥йсност≥ крањн, що управл¤ли своЇю економ≥кою зг≥дно з рекомендац≥¤ми ƒж. ћ.
ейнса.
≈коном≥чна теор≥¤ ейнса глибоко вплинула на всю економ≥чну думку «аходу. ¬она
була дом≥нуючою прот¤гом к≥лькох дес¤тил≥ть, њњ рекомендац≥њ широко
застосовувалис¤ в економ≥чних програмах ур¤д≥в б≥льшост≥ зах≥дних крањн. ÷е
по¤снюЇтьс¤ тим, що кейнс≥анська доктрина з'¤вилас¤ у розпал≥ великоњ
економ≥чноњ депрес≥њ 1929-1933 pp., коли традиц≥йна монетарна пол≥тика була
парал≥зована ≥ ви¤вилас¤ неспроможною вивести економ≥ку з глибокоњ кризи. –екомендац≥њ
ж ейнса давали можлив≥сть активно впливати передус≥м на зайн¤т≥сть ≥ обс¤ги
виробництва ¤к "найвужч≥" м≥сц¤ економ≥чного розвитку, вказуючи шл¤х
виходу з кризи.
оли пер≥од "великоњ депрес≥њ" минув (значною м≥рою завд¤ки
кейнс≥анськ≥й пол≥тиц≥ "дешевих грошей"), погл¤ди економ≥ст≥в ≥
пол≥тик≥в все част≥ше стали звертатис¤ до њњ ≥нфл¤ц≥йноњ складовоњ. ≤ в м≥ру
зростанн¤ ≥нфл¤ц≥њ падала дов≥ра до кейнс≥анських рецепт≥в. ƒедал≥ б≥льше
досл≥дник≥в звертали увагу на те, що концепц≥њ ейнса не пристосован≥ дл¤
анал≥зу господарських ситуац≥й, що характеризуютьс¤ ст≥йким п≥двищенн¤м
загального р≥вн¤ ц≥н. ÷е призвело до критики кейнс≥анства наприк≥нц≥ 60-х - на
початку 70-х рок≥в ≥ до швидкого розчаруванн¤ у цьому вченн≥. Ќа перший план
висунулас¤ проблема ≥нфл¤ц≥њ ≥ рол≥ в н≥й грошових чинник≥в. ÷¤ сфера анал≥зу
завжди була традиц≥йною вотчиною к≥льк≥сноњ теор≥њ. «а кейнс≥анством ст≥йко
закр≥пилас¤ репутац≥¤ "про≥нфл¤ц≥йноњ доктрини", що ≥гноруЇ ц≥нову
динам≥ку ≥ приносить куп≥вельну спроможн≥сть грошей у жертву завданн¤м
забезпеченн¤ високих темп≥в економ≥чного зростанн¤.
«агальне розчаруванн¤ в чудод≥йному характер≥ кейнс≥анських рецепт≥в посилило
вплив прихильник≥в неокласичноњ теор≥њ грошей, ¤к≥ ≥стотно обновили традиц≥йну
к≥льк≥сну теор≥ю, надавши њй вигл¤ду сучасного монетаризму.
