2.6. ЗАКОН ГРОШОВОГО ОБІГУ
Як зазначалося вище, грошовий обіг не є простим повторенням обігу товарів і
підпорядковується своєму специфічному закону. Сутність його полягає в тому, що
протягом даного періоду для обігу необхідна лише певна, об'єктивно обумовлена
маса купівельних і платіжних засобів. Якщо формалізувати суть цього закону, то
вона може бути виражена рівнянням: Мф = Мн, де Мф - фактична маса грошей в
обігу, а Мн - об'єктивно необхідна для обігу їх маса. Якщо Мф перевищує Мн -
значить в обігу з'явилися зайві гроші, і навпаки, якщо Мф менше від Мн - їх
нестача.
Найскладнішим питанням у розумінні закону грошового обігу є трактування
величини Мн. Це пояснюється значною різноманітністю форм грошей, що є в обігу,
та багатофакторністю формування їх маси. У радянській навчальній літературі в
поняття Мн включалася лише маса готівкових грошей. Це було наслідком обмеження
грошового обігу тільки готівковою сферою й означало виключення сфери обігу
депозитних грошей з-під регулюючого впливу вимог об'єктивного економічного
закону.
Якщо виходити з принципу монізму в трактуванні сутності грошей, єдності процесу
їх обігу, то необхідно визнати, що величина Мн включає в себе всі форми грошей,
які обслуговують потреби обігу, а вимоги закону грошового обігу поширюються на
всю його сферу - готівкову і безготівкову. Таке визначення набуває особливої
актуальності за умов переходу до ринкової економіки, в межах якої вирішального
значення набувають економічні методи регулювання грошового обороту як єдиного
об'єкта.
Кількість грошей, у середньому необхідних для обігу протягом певного часу (Мн),
прямо пропорційна масі товарів і рівню їх цін та обернено пропорційна середній
швидкості обігу грошової одиниці. Цю залежність можна виразити формулою:
мал. 7
де Р*Q - сума цін товарів, що реалізуються за певний період,
V - середня кількість оборотів грошової одиниці за цей же
період.
Проте не всі товари, які реалізуються, оплачуються негайно. Частина їх
продається в кредит, і для їх реалізації гроші в даний момент не потрібні, що
відповідно зменшує величину Мн. Водночас в обігу гроші обслуговують не тільки
реалізацію товарів чи послуг, виконуючи функцію купівельного засобу, а й
забезпечують погашення різних боргових зобов'язань, передусім щодо купівлі
товарів у кредит, виконуючи функцію платіжйого засобу. Для цього в обігу
необхідна додаткова маса грошей понад ту, яка обслуговує реалізацію товарів і
послуг. Однак не всі боргові зобов'язання погашаються реальними грошима. Якщо
вони мають зустрічний характер, то можуть взаємно зараховуватися без участі реальних
грошей.
Якщо врахувати всі ці додаткові фактори, що діють на грошову масу, то величину
Мн можна виразити так:
мал. 8
де сума К - сума продажів товарів і послуг у кредит;
сума П - загальна сума платежів, строк оплати яких настав;
сума ВП - сума платежів, які погашаються шляхом взаємного зарахування боргів.
Величина Мн як об'єктивний центр, навколо якого змінюється Мф, за всіх умов
(при різних економічних системах і різних формах грошей) визначається одними й
тими ж факторами, що надає закону грошового обігу загального значення. Скрізь,
де є гроші і грошовий обіг, об'єктивно діє і цей закон - закон вирівнювання Мф
до рівня Мн. Проте зі зміною економічних умов та форм грошей у механізмі дії
закону виникають певні особливості.
В умовах золотого стандарту вирівнювання Мф і Мн забезпечувалося автоматично.
При нерівності Мф > Мн мінова вартість золотих грошей повинна знизитися
порівняно з реальною вартістю, і власники їх, щоб не мати втрат, вилучали зайві
суми грошей з обігу і спрямовували їх у скарби. І навпаки, за нерівності Мф
< Мн, коли в обігу відчувався брак грошей, а мінова вартість золота
зростала, власники скарбів спрямовували золото в обіг доти, доки не досягалося
рівняння Мф = Мн.
Зі скасуванням золотого стандарту автоматичний механізм вирівнювання Мф і Мн
зазнає суттєвих деформацій. Зміна величини Мф набуває тенденції випереджаючого
зростання порівняно з Мн, оскільки випуск грошей без внутрішньої субстанціональної
вартості дає значний дохід емітенту, хто б ним не був - державна казна,
центральні чи комерційні банки. Це провокує бажання збільшувати пропозицію
грошей за межі Мн. Автоматичне вирівнювання Мф і Мн обмежується вузькими
рамками уповільнення обігу грошей. Вирішального значення у їх вирівнюванні
набувають інструменти зовнішнього впливу на обіг грошей, передусім на їх масу.
Проте характер і механізм такого впливу різняться залежно від характеру грошей
- казначейські вони чи банківські.
Якщо сферу обігу обслуговують казначейські гроші, то порушення закону (Мф >
Мн) стає хронічним, оскільки держава випускає їх відповідно до своїх потреб, а
не потреб обігу, які визначають величину Мн. Поступове знецінення грошей,
розладнання їх обігу набувають постійного характеру і є зовнішнім проявом
порушення закону грошового обігу- Отже, хронічне порушення закону Мн -
закономірність обігу казначейських грошей. Досягнення рівності між Мф і Мн за
таких умов можливе тільки шляхом підвищення цін на товари і послуги, внаслідок
чого збільшується Мн до фактично наявної маси грошей в обігу. Таким чином,
знецінення грошових знаків є наслідком порушення закону Мн і проявом
об'єктивності його дії в умовах обігу казначейських грошей.
Стримування зростання маси таких грошей з метою вирівнювання Мф з Мн можливе
лише як тимчасове явище і може здійснюватися державними заходами, спрямованими
на оздоровлення бюджету, ліквідацію чи зменшення його дефіциту до прийнятного
рівня. Якби це завдання було вирішено остаточно і державі не потрібно було
емітувати казначейські гроші для покриття своїх витрат, то це створило б
передумови для забезпечення рівності Мф = Мн. Але водночас можна було б
відмовитись і від казначейського механізму емісії і перейти до банківського
механізму емісії, що надає грошам іншої якості.
При обслуговуванні обігу банківськими грошима розширюються можливості для
вирівнювання Мф і Мн у разі збереження сталості грошей. Вони зумовлені тим, що
кредитний механізм емісії цих грошей містить у собі передумову повернення їх з
обігу через погашення позичок. Якщо випуск грошей у країні прямо не
використовується для покриття бюджетних витрат, а здійснюється виключно на
основі банківського кредитування, то вимоги закону Мн можуть бути забезпечені
завдяки дотриманню принципів і закономірностей кредитного
процесу. Розширенням кредитування можна збільшити Мф до рівня Мн, оскільки
обсяг виданих позичок певний час перевищуватиме обсяг погашених. Обмеженням
кредитування величину Мф можна зменшити до необхідного рівня, бо випереджаюче
погашення позичок виключає частину грошей з обігу. Тут також діє певний
автоматизм пристосування грошової маси до потреб обігу, проте він базується на
економічно обгрунтованій кредитній політиці.
Отже, специфікою дії закону Мн в умовах обігу банківських грошей є те, що вже
під час випуску таких грошей створюються передумови для вилучення їх з обігу і
підтримання грошової маси в обігу на об'єктивно необхідному рівні.
Закон грошового обігу був і є об'єктом активного дослідження в радянській та в
сучасній вітчизняній літературі з теорії грошей та грошового обігу. У сучасній
західній літературі проблема балансування Мф і Мн взагалі не аналізується. Але
не тому, що в розвинутих країнах ринкової економіки науковці не досліджують
шляхи забезпечення стабільності грошей. Навпаки, ця проблема там є центральною.
Проте вирішується вона із суто ринкових позицій - через регулювання
співвідношення між попитом і пропозицією грошей на грошовому ринку. Такий
підхід є плодотворнішим, бо попит на гроші має більш чітке і конкретне визначення,
більшу адресно-цільову прив'язку до суб'єктів обороту та їх мотиваційної
поведінки, ніж показник Мн у механізмі закону грошового обігу (детальніше
механізм балансування попиту і пропозиції грошей буде розглянуто в розділі 3).
