8.2. —”“Ќ≤—“№ –≈ƒ»“”. “≈ќ–≈“»„Ќ≤ ќЌ÷≈ѕ÷≤ѓ –≈ƒ»“”
«а своЇю сутн≥стю та механ≥змом впливу на процес сусп≥льного в≥дтворенн¤ кредит
Ї одн≥Їю з найскладн≥ших економ≥чних категор≥й. ўодо цього в≥н поступаЇтьс¤
х≥ба що т≥льки категор≥њ грошей. “ому в економ≥чн≥й теор≥њ прот¤гом к≥лькох
стол≥ть ведутьс¤ дискус≥њ навколо питань, пов'¤заних ≥з сутн≥стю та роллю
кредиту. ÷≥ дискус≥њ тривають ≥ дос≥. Ќайб≥льш поширеними в економ≥чн≥й
л≥тератур≥ Ї два п≥дходи до визначенн¤ сутност≥ кредиту:
- ототожненн¤ кредиту з ц≥нн≥стю, ¤ка передаЇтьс¤ одним економ≥чним суб'Їктом
≥ншому в позичку. ѕри такому п≥дход≥ увага досл≥дника зм≥щуЇтьс¤ на саму
позичку, њњ правову форму, що зумовлюЇ вихолощуванн¤ з кредиту його
економ≥чного зм≥сту;
- ототожненн¤ кредиту з певним видом економ≥чних в≥дносин, ¤к≥ формуютьс¤ в
сусп≥льств≥. “акий п≥дх≥д даЇ можлив≥сть глибше досл≥дити економ≥чн≥ аспекти
кредиту, економ≥чн≥ чинники його ≥снуванн¤, основи та законом≥рност≥ його руху.
“ому цей п≥дх≥д у сучасн≥й л≥тератур≥ переважаЇ. ¬≥н покладений в основу
висв≥тленн¤ сутност≥ кредиту ≥ в цьому п≥дручнику.
«а своЇю сутн≥стю кредит - це сусп≥льн≥ в≥дносини, що виникають м≥ж
економ≥чними суб 'Їктами у зв'¤зку з передачею один одному в тимчасове
користуванн¤ в≥льних кошт≥в (вартост≥) на засадах зворотност≥, платност≥ та
добров≥льност≥. редитн≥ в≥дносини мають р¤д характерних ознак, ¤к≥
конституюють њх ¤к окрему самост≥йну економ≥чну категор≥ю - кредит.
ќсновними ознаками в≥дносин, що становл¤ть сутн≥сть кредиту, Ї так≥:
- учасники кредитних в≥дносин повинн≥ бути економ≥чно самост≥йними: бути
власниками певноњ маси вартост≥ ≥ в≥льно нею розпор¤джатис¤; функц≥онувати на
основ≥ самодостатност≥ та самоокупност≥; нести економ≥чну в≥дпов≥дальн≥сть за
своњми зобов'¤занн¤ми. Ѕез цього вони не зможуть набути статусу н≥ кредитора,
н≥ позичальника. ўоб стати кредитором, економ≥чний суб'Їкт повинен накопичити у
власност≥ певну суму в≥льних кошт≥в, ¤кими може в≥льно розпор¤джатис¤. ј щоб
стати позичальником, суб'Їкт повинен мати передумови дл¤ накопиченн¤ в
майбутньому у своњй власност≥ достатньоњ суми в≥льних кошт≥в дл¤ поверненн¤
боргу;
- кредитн≥ в≥дносини Ї добров≥льними та р≥вноправними. “≥льки за цих умов вони
будуть взаЇмовиг≥дними ≥ зможуть розвиватис¤ по висх≥дн≥й. ≤накше ц≥ в≥дносини
будуть згасати ≥ розриватис¤, тобто втрат¤ть здатн≥сть до розвитку. ≈коном≥чна
самост≥йн≥сть суб'Їкт≥в, добров≥льн≥сть, р≥вноправн≥сть та взаЇмна вигода
робл¤ть кредитн≥ в≥дносини внутр≥шньо адекватними ринковим в≥дносинам,
зумовлюють њх розвиток на ринкових засадах;
- кредитн≥ в≥дносини не зм≥нюють власника ц≥нностей, з приводу ¤ких вони
виникають. редитор залишаЇтьс¤ власником переданоњ в борг вартост≥, а
позичальник одержуЇ њњ лише у тимчасове розпор¤дженн¤, п≥сл¤ чого повинен
повернути власников≥. Ќезм≥нн≥сть власника в кредитних в≥дносинах вимагаЇ
особливо ч≥ткого ≥ д≥йового правового њх оформленн¤, щоб захистити ≥нтереси
власника. якщо такий захист не забезпечуЇтьс¤ правовими засобами, то кредитн≥
в≥дносини втрачають своњ визначальн≥ ознаки ≥ перетворюютьс¤ в щось ≥нше, н≥ж
кредит. ” цьому зв'¤зку ≥нтереси кредитора дл¤ правового захисту Ї б≥льш
пр≥оритетними, н≥ж ≥нтереси позичальника;
- кредитн≥ в≥дносини Ї варт≥сними, оск≥льки виникають у зв'¤зку з рухом
вартост≥ (грошей чи матер≥альних ц≥нностей). ѕроте вони не Ї екв≥валентними,
тому що кожне перем≥щенн¤ вартост≥ не супроводжуЇтьс¤ зустр≥чним рухом
в≥дпов≥дного екв≥валента. ќднак варт≥сть перем≥щуЇтьс¤ на зворотних засадах,
тобто п≥сл¤ певного пер≥оду ц≥ кошти повертаютьс¤ назад у висх≥дне положенн¤.
ћожлив≥сть њх неповерненн¤ робить позиц≥ю кредитора у цих в≥дносинах досить
вразливою, ризикованою. ƒл¤ захисту своњх позиц≥й кредитори повинн≥ мати
переважн≥ права при визначенн≥ доц≥льност≥ кредитуванн¤ та розм≥ру плати за
кредит;
- неекв≥валентн≥сть кредитних в≥дносин значно посилюЇ в механ≥зм≥ њх реал≥зац≥њ
роль чинника платност≥, за ¤ким позичальник повертаЇ власников≥ б≥льшу масу
вартост≥, н≥ж сам одержуЇ в≥д нього. “ака плата, що називаЇтьс¤ процентом, маЇ
подв≥йне призначенн¤:
1) компенсувати кредитору втрату доходу у зв'¤зку з передан-н¤м в≥дпов≥дноњ
суми кошт≥в у чуже розпор¤дженн¤ та можлив≥ збитки на випадок неповерненн¤
позички;
2) стимулювати позичальника до п≥двищенн¤ ефективност≥ використанн¤ одержаних у
позичку кошт≥в.
ѕлатн≥сть ≥стотно в≥др≥зн¤Ї кредитн≥ в≥дносини в≥д ≥нших вид≥в варт≥сних
в≥дносин, Ї т≥льки њх видовою ознакою.
- редитн≥ в≥дносини на м≥кроеконом≥чному р≥вн≥ Ї перервними, тобто п≥сл¤
поверненн¤ одержаноњ в борг вартост≥ ≥ сплати процента вони перериваютьс¤.
ѕроте на макроеконом≥чному р≥вн≥ кредитн≥ в≥дносини п≥дтримуютьс¤ безперервно
¤к безперервний рух вартост≥ в процес≥ сусп≥льного в≥дтворенн¤. «ак≥нчуючи
в≥дносини з приводу одн≥Їњ суми вартост≥ чи з одним контрагентом, економ≥чн≥
суб'Їкти пост≥йно вступають у кредитн≥ в≥дносини з ≥ншими контрагентами чи з
тими самими, але з приводу ≥нших сум вартост≥. “ому кредитн≥ в≥дносини виход¤ть
за меж≥ в≥дносин двох економ≥чних суб'Їкт≥в ≥ мають характер
загальносусп≥льних.
- Ѕезперервн≥сть та платн≥сть кредитних в≥дносин визначають ще одну характерну
њх рису - здатн≥сть забезпечувати зростанн¤ в≥льноњ вартост≥, тобто њњ
кап≥тал≥зац≥ю. ¬≥дтак формуЇтьс¤ особлива самост≥йна форма кап≥талу -
позичковий кап≥тал. «≥ становленн¤м кап≥тал≥стичного способу виробництва, коли
кредитн≥ ресурси стали важливим джерелом формуванн¤ промислового ≥ торгового
кап≥талу, позичковий кап≥тал, а разом з ним ≥ кредит набули особливого
сусп≥льного значенн¤. редит, по сут≥, став ≥манентною формою руху позичкового
кап≥талу.
редит ¤к форма сусп≥льних в≥дносин маЇ багато сп≥льного з ≥ншими економ≥чними
категор≥¤ми - грошима, ф≥нансами, торг≥влею, кап≥талом та ≥н. «окрема, вс≥ вони
Ї варт≥сними категор≥¤ми, обслуговують рух вартост≥ в процес≥ в≥дтворенн¤. ¬они
т≥сно перепл≥таютьс¤ м≥ж собою функц≥онально. “ак, грош≥ ¤к зас≥б платежу
з'¤вилис¤ на грунт≥ кредитних в≥дносин. ¬они усп≥шно обслуговують њх ≥ нин≥.
редит у функц≥њ перерозпод≥лу вартост≥ обслуговуЇ рух кап≥талу, спри¤Ї
формуванню ф≥нансових ресурс≥в, розвитку торг≥вл≥. ќсобливо т≥сно пов'¤заний
кредит з гро-
шима, ≥ цей зв'¤зок дедал≥ посилюЇтьс¤ в м≥ру розвитку сусп≥льного виробництва
й ускладненн¤ економ≥чних в≥дносин .
¬одночас кредит -- це ц≥лком самост≥йна категор≥¤, що функц≥онуЇ пор¤д з ≥ншими
категор≥¤ми, не зам≥нюючи жодноњ з них ≥ не поступаючись њм сферою свого
призначенн¤.
¬≥д грошей (¤к грошей) кредит в≥др≥зн¤Їтьс¤ такими рисами:
- у них р≥зний склад суб'Їкт≥в-нос≥њв в≥дпов≥дно грошових ≥ кредитних в≥дносин:
у першому випадку ними Ї продавець ≥ покупець, у другому - кредитор ≥
позичальник, ¤к≥ можуть не зб≥гатис¤;
- у них р≥зний характер руху вартост≥: в суто грошових в≥дносинах маЇ м≥сце
зустр≥чне, екв≥валентне перем≥щенн¤ двох р≥зних форм вартост≥ - товарноњ ≥
грошовоњ, а в кредитних в≥дносинах - неекв≥валентне перем≥щенн¤ вартост≥ в
грошов≥й або в товарн≥й форм≥;
- у них р≥зне сусп≥льне призначенн¤ в процес≥ в≥дтворенн¤. √рош≥ призначен≥
забезпечити реал≥зац≥ю споживноњ вартост≥ ≥ довести њњ до к≥нцевого споживача.
¬они також Ї засобом накопиченн¤ реал≥зованоњ вартост≥. редит призначений
задовольн¤ти тимчасов≥ потреби в додаткових коштах одних економ≥чних суб'Їкт≥в
та спри¤ти виг≥дному розм≥щенню в≥льних кошт≥в - дл¤ других. Ќав≥ть ¤кщо кредит
зд≥йснюЇтьс¤ в грошов≥й форм≥, таке його ≥манентне призначенн¤ в≥д цього не зм≥нюЇтьс¤.
≤ навпаки, ¤кщо кредит (зам≥сть грошей) забезпечуЇ доведенн¤ виробленоњ
вартост≥ до к≥нцевого споживача (продаж товару з в≥дстрочкою платежу), в≥н не
зам≥нюЇ грошей в реал≥зац≥њ ц≥Їњ вартост≥: коли настаЇ строк погашенн¤ кредиту,
т≥льки грош≥ можуть забезпечити екв≥валентний плат≥ж за товар, хоч виступаЇ в≥н
у форм≥ погашенн¤ боргу;
- кредит за сферою використанн¤ Ї б≥льш "вузькою" категор≥Їю, н≥ж
грош≥. √рош≥ обслуговують реал≥зац≥ю всього ¬¬ѕ (кр≥м бартеру), розпод≥л ≥
перерозпод≥л його вартост≥, а кредит обслуговуЇ рух т≥льки частини ¬¬ѕ у
процес≥ в≥дтворенн¤. “ому учасниками грошових в≥дносин Ї вс≥ юридичн≥ ≥ ф≥зичн≥
особи сусп≥льства, а кредитних в≥дносин - т≥льки певна частина њх;
- рух грошей в≥д одного економ≥чного суб'Їкта до ≥ншого (у некредитних
в≥дносинах) завжди супроводжуЇтьс¤ зм≥ною власника в≥дпов≥дноњ вартост≥,
представленоњ грошима: право власност≥ на грош≥ переходить в≥д платника до
одержувача. ѕри кредитному перем≥щенн≥ вартост≥ власником њњ завжди залишаЇтьс¤
кредитор. Ќав≥ть продаючи товари у кредит, продавець збер≥гаЇ за собою право
власност≥ на них, ¤ке п≥дтверджуЇтьс¤ поверненн¤м вартост≥ при погашенн≥ боргу
покупцем.
ќтже, кредит ≥ грош≥ - це дв≥ самост≥йн≥ економ≥чн≥ категор≥њ, кожна з ¤ких маЇ
своЇ специф≥чне призначенн¤, сферу використанн¤ та характер руху вартост≥.
≤стотн≥ в≥дм≥нност≥ Ї м≥ж кредитом ≥ ф≥нансами. Ќа в≥дм≥ну в≥д кредиту, ф≥нанси
формуютьс¤ в процес≥ розпод≥лу вартост≥ (кредит - у процес≥ перерозпод≥лу), рух
вартост≥ у ф≥нансових в≥дносинах пов'¤заний з≥ зм≥ною власност≥, не Ї зворотним
≥ платним, визначаЇтьс¤ переважно неринковими, адм≥н≥стративно-вольовими
чинниками. ‘≥нанси ≥ кредит функц≥онують переважно паралельно, на в≥докремлених
економ≥чних сегментах, доповнюючи, а не п≥дм≥н¤ючи, один одного. ≤ нав≥ть у тих
випадках, коли ф≥нанси ≥ кредит використовуютьс¤ на одному й тому ж самому
економ≥чному сегмент≥, вони не знеособлюютьс¤, а збер≥гають свою видову
специф≥ку.
Ќаприклад, при виконанн≥ державного бюджету можуть використовуватис¤ ¤к суто
ф≥нансов≥ в≥дносини (податки та бюджетне ф≥нансуванн¤), так ≥ кредитн≥
(державн≥ позики). ѕроте ¤кщо ф≥нансов≥ в≥дносини по зак≥нченн≥ бюджетного року
в основному завершуютьс¤, то кредитн≥ в≥дносини будуть продовжуватис¤ доти,
доки держава не погасить усю суму державного боргу, пов'¤заного з формуванн¤м
даного бюджету.
≤стотно в≥др≥зн¤Їтьс¤ кредит ≥ в≥д торг≥вл≥, насамперед неекв≥валентним рухом
вартост≥ при кредитуванн≥. ” торг≥вл≥ рух вартост≥ зд≥йснюЇтьс¤ на
екв≥валентних засадах. –азом з тим кредит ≥ торг≥вл¤ теж т≥сно перепл≥таютьс¤:
торг≥вл¤ все чист≥ше зд≥йснюЇтьс¤ в кредит, а кредит орган≥зуЇтьс¤ на засадах
торг≥вл≥ борговими зобов'¤занн¤ми.
ƒл¤ конкретизац≥њ сутност≥ кредиту потр≥бно розгл¤нути окрем≥ елементи
кредитних в≥дносин. Ќими Ї об'Їкти та суб'Їкти кредиту. ќб'Їктом кредиту Ї та
варт≥сть, ¤ка передаЇтьс¤ в позичку одним суб'Їктом ≥ншому. —уб'Їкти кредиту -
це кредитори ≥ позичальники. ¬з¤т≥ разом, ц≥ елементи створюють структуру
кредиту (рис. 8.3).
мал. 61
ѕозичена варт≥сть ¤к об'Їкт кредиту Ї реальною, тобто маЇ бути на¤вною ≥
фактично переданою кредитором позичальнику. “ака передача оформл¤Їтьс¤
в≥дпов≥дною угодою з дотриманн¤м вимог чинного законодавства ≥ називаЇтьс¤
позичкою. Ќаданн¤ позички породжуЇ кредитн≥ в≥дносини м≥ж партнерами, ¤к≥
стають њх суб'Їктами - кредитором та позичальником. “ому пон¤тт¤ кредиту ширше
за пон¤тт¤ позички, бо передбачаЇ не т≥льки факт наданн¤ останньоњ, а й
в≥дносини м≥ж сторонами, що виникають у зв'¤зку з наступним погашенн¤м позички,
з урегулюванн¤м взаЇмних претенз≥й, пов'¤заних з несвоЇчасним поверненн¤м
позички позичальником чи порушенн¤м умов договору кредитором тощо. “ому позичка
Ї ключовою ланкою кредитних в≥дносин.
ѕозичена варт≥сть може бути в грошов≥й форм≥, у форм≥ товар≥в, виконаних роб≥т,
наданих послуг. Ќезалежно в≥д форми позичена варт≥сть Ї реальною ц≥нн≥стю ≥ маЇ
бути збережена в процес≥ кредитних в≥дносин, але не у своњй перв≥сн≥й форм≥, а
за своњм обс¤гом. Ќаприклад, ¤кщо в позичку передан≥ товари, то це не значить,
що позичальник повинен повернути кредитору т≥ сам≥ чи так≥ сам≥ товари, а лише
њх повну варт≥сть у форм≥, ¤ка задовольн¤Ї позичальника, тобто у грошов≥й
форм≥. «апорукою збереженн¤ позиченоњ вартост≥ Ї њњ ефективне використанн¤
позичальником, ¤ке забезпечить њњ в≥дтворенн¤ через певний час. ÷е стосуЇтьс¤
¤к використанн¤ позиченоњ вартост≥ на виробнич≥ ц≥л≥, так ≥ на особисте
споживанн¤.
редитори - це учасники кредитних в≥дносин, ¤к≥ мають у своњй власност≥ (чи
розпор¤дженн≥) в≥льн≥ кошти ≥ передають њх у тимчасове користуванн¤ ≥ншим
суб'Їктам. редиторами можуть бути ф≥зичн≥ особи, юридичн≥ особи (п≥дприЇмства,
орган≥зац≥њ, установи, ур¤дов≥ структури тощо), держава. ќсобливе м≥сце серед
кредитор≥в пос≥дають банки. ¬они спочатку моб≥л≥зують кошти в ≥нших суб'Їкт≥в,
у тому числ≥ ≥ на засадах запозиченн¤, а пот≥м сам≥ надають њх у позички своњм
кл≥Їнтам. “ому банки можна розгл¤дати ¤к колективних кредитор≥в (детальн≥ше ц¤
роль банк≥в буде розгл¤нута в розд≥л≥ 10).
ѕозичальники - це учасники кредитних в≥дносин, ¤к≥ мають потребу в додаткових
коштах ≥ одержують њх у позичку в≥д кредитор≥в. ’арактерною ознакою
позичальника Ї те, що в≥н не стаЇ власником позичених кошт≥в, а лише тимчасовим
розпор¤дником. “ому його права стосовно використанн¤ цих кошт≥в дещо обмежен≥ -
в≥н не може вийти за меж≥ тих умов ≥ ц≥лей, ¤к≥ передбачен≥ його угодою з
позичальником. « цього погл¤ду позичальник перебуваЇ в певн≥й залежност≥ в≥д
кредитора. ѕроте це не заперечуЇ р≥вноправност≥ стор≥н у кредитних в≥дносинах.
ѕозичальниками можуть бути вс≥ т≥ особи, що й кредиторами: ф≥зичн≥ особи, вс≥
юридичн≥ особи, держава- ќсобливу роль серед позичальник≥в виконують банки -
вони Ї не т≥льки колективними кредиторами, а й колективними позичальниками:
позичають грош≥ одночасно у великоњ к≥лькост≥ кредитор≥в та у великих обс¤гах.
редитори ≥ позичальники набувають цей статус добров≥льно, на догов≥рних
засадах. ÷е даЇ њм можлив≥сть найповн≥ше задовольнити своњ потреби ≥ захистити
своњ ≥нтереси, ¤к≥ у кожноњ з≥ стор≥н кредиту в≥дм≥нн≥. «робити це у випадку,
коли один з економ≥чних суб'Їкт≥в примушуЇ ≥ншого бути його кредитором, просто
неможливо, оск≥льки сторони тут не брали на себе в≥дпов≥дних зобов'¤зань.
Ќаприклад, за станом на 1 с≥чн¤ 2000 р. загальна сума заборгованост≥ юридичних
ос≥б за невиплаченою зароб≥тною платою в ”крањн≥ становила 6,4 млрд. грн. ÷е
примусове залученн¤ юридичними особами у св≥й оборот кошт≥в ф≥зичних ос≥б, ¤ке
за зовн≥шн≥ми ознаками нагадуЇ кредит. јле м≥ж цими сторонами не було
добров≥льноњ угоди, ≥нтереси кредитор≥в ви¤вилис¤ не захищеними, вони зазнають
збитк≥в (через ≥нфл¤ц≥ю та неодержанн¤ плати за користуванн¤ њх коштами). “ому
цих суб'Їкт≥в не можна вважати суб'Їктами кредиту, тобто кредиторами ≥
позичальниками. ÷е скор≥ше ф≥нансов≥ в≥дносини, хоч теж у деформованому
вигл¤д≥.
ƒо економ≥чних суб'Їкт≥в, ¤к≥ хочуть вступити в кредитн≥ в≥дносини, тобто стати
кредиторами ≥ позичальниками, ставл¤тьс¤ певн≥ вимоги. ¬они повинн≥ бути
- юридично самост≥йними особами;
- здатними нести майнову в≥дпов≥дальн≥сть перед другою стороною, тобто мати
дох≥д ¤к гарант≥ю виконанн¤ своњх зобов'¤зань;
- взаЇмно за≥нтересованими у сп≥вроб≥тництв≥ один з одним та готовими п≥дписати
в≥дпов≥дн≥ угоди.
—утн≥сть кредиту, ¤к ≥ його форма, пост≥йно розвиваЇтьс¤ й ускладнюЇтьс¤. ¬
основ≥ цього процесу лежить розвиток ≥ вдосконаленн¤ економ≥чних в≥дносин у
сусп≥льств≥, що визначають зм≥ни в характер≥ формуванн¤ в≥льних кошт≥в,
ускладненн¤ ≥ розширенн¤ потреб економ≥чних суб'Їкт≥в у додаткових коштах, удосконаленн¤
орган≥зац≥йних та правових в≥дносин м≥ж суб'Їктами кредиту тощо. ѕершою формою
кредиту, що мала найпрост≥шу сутн≥сть, був лихварський кредит. ’арактерними
ознаками цього кредиту було те, що в≥н маЇ випадковий характер. …ого суб'Їктами
на боц≥ кредитор≥в були просто багат≥ люди, ¤к≥ надавали в кредит лише власн≥
кошти, а на боц≥ позичальник≥в - незаможн≥ (сел¤ни, рем≥сники тощо). ¬ останн≥х
ще не було ч≥ткого розмежуванн¤ потреб на виробнич≥ та особист≥. “ому одержанн¤
ними позичок зумовлювалос¤ не ст≥льки виробничими потребами, ск≥льки
особистими. “ак≥ позички часто "проњдалис¤" ≥ не поверталис¤,
внасл≥док чого позичальник потрапл¤в в особисту залежн≥сть в≥д кредитора.
« переходом до товарно-кап≥тал≥стичного виробництва в≥дбулос¤ ч≥тке розмежуванн¤
виробничих ≥ особистих потреб у запозиченн≥ кошт≥в. ѕ≥дтриманн¤ ≥ розвиток
виробництва стали широкомасштабною сферою застосуванн¤ запозичених кошт≥в ≥
стимулювали масове формуванн¤ в≥льних кошт≥в. ¬одночас значно зросла роль
банк≥в ¤к спец≥ал≥зованих ≥нституц≥й з орган≥зац≥њ кредитних в≥дносин. —ам
кредит набув кап≥тал≥стичного характеру ≥ перетворивс¤ в сусп≥льний механ≥зм
кап≥тал≥зац≥њ економ≥чних в≥дносин.
” м≥ру розвитку кредитних в≥дносин та п≥двищенн¤ њх рол≥ в житт≥ сусп≥льства
кредит все б≥льше привертав до себе увагу науковц≥в. ѕопервах економ≥чна думка
зосереджувалас¤ переважно на самому пон¤тт≥ кредиту, на п≥знанн≥ його сутност≥.
Ћише з XVIII ст. розпочалис¤ досл≥дженн¤ механ≥зму зв'¤зк≥в кредиту з
сусп≥льним виробництвом, що в≥дкривало шл¤х дл¤ формуванн¤ суто науковоњ теор≥њ
кредиту. Ќа сьогодн≥ економ≥чна наука визнаЇ дв≥ пров≥дн≥ теор≥њ кредиту:
натурал≥стичну та кап≥талотворчу.
Ќатурал≥стична теор≥¤ кредиту в загальних рисах зводитьс¤ до таких положень:
* об'Їктом кредиту Ї тимчасово в≥льний кап≥тал у натурально-речов≥й форм≥;
* кредит - це форма руху матер≥альних благ, а тому роль кредиту пол¤гаЇ в
перерозпод≥л≥ цих благ у сусп≥льств≥;
* позичковий кап≥тал Ї реальним кап≥талом, тобто кап≥талом у речов≥й форм≥;
* банки Ї лише посередниками в кредит≥, спочатку акумулюючи в≥льн≥ кошти, а
пот≥м розм≥щуючи њх у позичку;
* пасивн≥ операц≥њ банк≥в Ї первинними пор≥вн¤но з активними. ќсновоположниками
натурал≥стичноњ теор≥њ кредиту були класики пол≥тичноњ економ≥њ ј. —м≥т, ƒ.
–≥кардо, ј. “юрго, ƒж. ћ≥ль.
ј. —м≥т ≥ ƒ. –≥кардо вважали, що об'Їктом кредиту Ї не грошовий кап≥тал, а
кап≥тал у його речов≥й форм≥. √рош≥, ¤к≥ позичаютьс¤, - це лише техн≥чний зас≥б
перенесенн¤ реального кап≥талу в≥д одного економ≥чного агента до ≥ншого дл¤
використанн¤ фактично на¤вного кап≥талу; кредит не створюЇ кап≥тал, в≥н т≥льки
визначаЇ, ¤к цей кап≥тал буде застосований.
Ќа думку ј. —м≥та, банк≥вськ≥ операц≥њ можуть спри¤ти розвитку виробничоњ
д≥¤льност≥ в сусп≥льств≥ не зб≥льшенн¤м кап≥талу, а його перетворенн¤м на активний
≥ продуктивний кап≥тал, чого не було б за в≥дсутност≥ банк≥в.
ѕогл¤ди на кредит класик≥в пол≥теконом≥њ розвивали ≥ так≥ в≥дом≥ економ≥сти, ¤к
. ћаркс, ∆. —ей, ј. ¬агнер, ј. ћаршалл та ≥н.
Ќатурал≥стичний п≥дх≥д до трактуванн¤ сутност≥ й рол≥ кредиту мав не т≥льки
теоретичне значенн¤, а й пом≥тно впливав на банк≥вську ≥ грошову пол≥тику т≥Їњ
доби. ÷е стосуЇтьс¤, зокрема, так званоњ грошовоњ школи, представники ¤коњ
об'Їдналис¤ навколо акта –. ѕ≥л¤ (1844 p.), котрий обмежував випуск банкнот в
јнгл≥њ вузькими рамками золотого забезпеченн¤. якщо позичковий кап≥тал - це
лише дзеркальне в≥дображенн¤ реального кап≥талу, то випуск банкнот маЇ
обмежуватис¤ њх повним золотим забезпеченн¤м.
«аслугою натурал≥стичноњ теор≥њ було те, що њњ представники не просто визнавали
зв'¤зок кредиту з процесами виробництва, а виходили з первинност≥ виробництва ≥
вторинност≥ кредиту; вони переконливо доводили, що кредит сам по соб≥ не може
створювати реального кап≥талу, що останн≥й виникаЇ т≥льки в процес≥
виробництва. « цих позиц≥й прихильники натурал≥стичноњ теор≥њ трактували
процент ¤к частину прибутку, створеного в процес≥ виробництва, визнавали
залежн≥сть норми процента в≥д норми прибутку. ”се це було кроком уперед у
вивченн≥ кредиту, спри¤ло розкриттю утоп≥чност≥ концепц≥й щодо його
"чудод≥йноњ" сили у створенн≥ кап≥талу, у розвитку сусп≥льного
виробництва.
ѕроте натурал≥стичний п≥дх≥д мав ≥ суттЇв≥ недол≥ки, зумовлен≥ тим, що класики
не змогли до к≥нц¤ з'¤сувати р≥зницю м≥ж позичковим ≥ реальним кап≥талом.
Ќагромадженн¤ позичкового кап≥талу вони розгл¤дали лише ¤к в≥дображенн¤
нагромадженн¤ реального кап≥талу.
¬изначаючи пох≥дний характер кредиту в≥д виробництва, ј. —м≥т ≥ ƒ. –≥кардо не
побачили його зворотного впливу на сферу виробництва, на оборот реального
кап≥талу. –оль банк≥в вони зводили до простих посередник≥в у кредит≥, не
визнаючи њх активного впливу на процес в≥дтворенн¤. “ака одноб≥чн≥сть
позначилас¤ ≥ на трактуванн≥ сутност≥ позичкового процента. ¬они не розглед≥ли
залежност≥ процента в≥д зм≥ни попиту на позичковий кап≥тал ≥ його пропозиц≥њ,
в≥дносноњ самост≥йност≥ руху процента ≥ його впливу на зм≥ну ринковоњ
кон'юнктури.
” м≥ру зростанн¤ рол≥ кредиту й банк≥в у розвитку виробництва, зам≥ни справжн≥х
грошей кредитними засобами об≥гу, використанн¤ кредиту й банк≥в у державному
регулюванн≥ економ≥ки послаблювалис¤ передумови дл¤ дальшого розвитку
натурал≥стичноњ теор≥њ кредиту. ќбмежуючи кредитн≥ можливост≥ банк≥в масштабами
њхн≥х пасивних операц≥й, ц≥ концепц≥њ дедал≥ част≥ше вступали в суперечн≥сть ≥з
реальною д≥йсн≥стю в грошово-кредитн≥й сфер≥. “ому вони зам≥нювалис¤ ≥ншими
теор≥¤ми - експанс≥он≥стською, в≥дтворювальною, фондовою, ¤к≥ формувалис¤ в
склад≥ так званоњ кап≥талотворчоњ теор≥њ кредиту.
—утн≥сть кап≥талотворчоњ теор≥њ кредиту визначаЇтьс¤ такими основними
положенн¤ми:
* кредит, ¤к ≥ грош≥, Ї безпосередньо кап≥талом, багатством, а тому розширенн¤
кредиту означаЇ нагромадженн¤ кап≥талу;
* банки - це не посередники в кредит≥, а "фабрики кредиту", творц≥
кап≥талу;
* активн≥ операц≥њ банк≥в Ї первинними щодо пасивних.
ќсновоположником кап≥талотворчоњ теор≥њ кредиту був англ≥йський економ≥ст ƒж.
Ћо. «г≥дно з його погл¤дами, кредит не залежить в≥д процесу в≥дтворенн¤ ≥
в≥д≥граЇ важливу самост≥йну роль у розвитку економ≥ки.
ѕон¤тт¤ кредиту поЇднувалос¤ з грошима й багатством. Ќа думку Ћо, за допомогою
кредиту можна залучити ≥ привести в рух ус≥ невикористан≥ виробнич≥ можливост≥
крањни, створити багатство й кап≥тал.
Ѕанки в≥н розгл¤дав не ¤к посередник≥в, а ¤к творц≥в кап≥талу. ƒл¤ цього, на
його думку, достатньо лише активно розширювати кредит за рахунок випуску
грошей. ўоб роз≥рвати вузьк≥ меж≥ об≥гу повн≥стю забезпечених грошей, ƒж. Ћо
пропонував випускати нерозм≥нн≥ грошов≥ знаки. Ўл¤хом розширенн¤ кредитуванн¤
за рахунок ем≥с≥њ незабезпечених банкнот в≥н об≥ц¤в у короткий строк збагатити
крањну. ќднак ц≥ ≥дењ на практиц≥ провалились. як т≥льки створений ƒж. Ћо банк
розпочав випуск незабезпечених банкнот, вони катастроф≥чне знец≥нились ≥ банк
збанкрутував. ÷е на тривалий час п≥д≥рвало дов≥ру до кап≥талотворчоњ теор≥њ ≥
зм≥цнило позиц≥њ прихильник≥в теор≥њ натурал≥стичноњ.
ѕроте в м≥ру розвитку кредитноњ системи, акц≥онерних банк≥в ≥ чекового об≥гу
кап≥талотворча теор≥¤ знову в≥дродилас¤. ќсобливо спри¤в цьому у друг≥й
половин≥ XIX ст. англ≥йський економ≥ст √. ћаклеод. Ќа в≥дм≥ну в≥д ƒж. Ћо в≥н
стверджував, що кредит не створюЇ кап≥талу, а сам Ї кап≥талом, причому
продуктивним, оск≥льки даЇ прибуток у вигл¤д≥ процента; банки - "фабрики
кредиту", вони створюють кредит, а значить ≥ кап≥тал. –озгл¤даючи банки ¤к
"фабрики кредиту", √. ћаклеод ц≥лком лог≥чно доводив, що вир≥шальна
роль у њхн≥й д≥¤льност≥ належить активним операц≥¤м. Ќа його думку, банки через
депозитну чи гот≥вкову ем≥с≥ю можуть зд≥йснювати кредитн≥ операц≥њ, унасл≥док
¤ких пот≥м формуютьс¤ депозити.
√. ћаклеод, на в≥дм≥ну в≥д ƒж. Ћо ≥ завд¤ки його невдалим експериментам з
ем≥с≥йним банком, уже розум≥в, що кап≥тало-творенн¤ з допомогою кредиту не може
бути безмежним. ¬≥н попереджав, що у здатност≥ банк≥в помножувати кап≥тали
криЇтьс¤ велика загроза. “ому √. ћаклеод нав≥ть ставив завданн¤ знайти меж≥
"розумного" зб≥льшенн¤ обс¤г≥в кредиту. ”се це стало пом≥тним внеском
у розвиток кап≥талотворчоњ теор≥њ кредиту, а водночас ≥ кроком до зближенн¤ з
натурал≥стичною теор≥Їю.
редитна пол≥тика, що базувалас¤ на кап≥тал№творч≥й теор≥њ, дедал≥ б≥льше
набирала експанс≥он≥стського характеру, у зв'¤зку з чим сама теор≥¤ стала
називатис¤ експанс≥он≥стською.
ѕершими зробили спробу пристосувати постулати кап≥талотворчоњ теор≥њ до потреб
державно-монопол≥стичного регулюванн¤ економ≥ки австр≥йський економ≥ст ….
Ўумпетер ≥ н≥мецький економ≥ст ј. √ан.
…. Ўумпетер у своњй книжц≥ "“еор≥¤ господарського розвитку" д≥йшов
висновку, що основним руш≥Їм економ≥чного розвитку Ї кредит. ÷е зумовлено тим,
що банки, надаючи кредит, випускають в об≥г нов≥ плат≥жн≥ засоби, ¤к≥ Ї
кап≥талом, оск≥льки використовуютьс¤ п≥дприЇмц¤ми дл¤ розширенн¤ виробництва.
ќтотожнивши кредит ≥з кап≥талом, …. Ўумпетер оголосив кредит ≥ банки
вир≥шальними чинниками розвитку виробництва,
≥ здатними запоб≥гти економ≥чним кризам, ≥нфл¤ц≥њ, забезпечити процв≥танн¤
сусп≥льства. ¬≥н впритул п≥д≥йшов до розробленн¤ кредитних метод≥в економ≥чного
регулюванн¤.
ўе дал≥ в розробленн¤ кредитноњ пол≥тики зг≥дно з ≥де¤ми кап≥талотворчоњ теор≥њ
кредиту просунувс¤ ј. √ан. Ќа в≥дм≥ну в≥д своњх попередник≥в, ј. √ан зробив
спробу по¤снити механ≥зм кап≥талотворчоњ функц≥њ кредиту. Ќайповн≥ше вона може
розкритис¤ п≥д час кредитуванн¤ за контокорентом. ” так≥й форм≥ банки
задовольн¤ють потреби п≥дприЇмств не т≥льки в короткострокових, а й у
довгострокових кредитах, а отже ≥ в кап≥талах. «а контокорентом банк може
будь-коли зб≥льшити "куп≥вельну силу" п≥дприЇмства, необх≥дну дл¤
залученн¤ в його оборот робочоњ сили ≥ матер≥альних ц≥нностей. «б≥льшенн¤
виробництва ≥ зростанн¤ ц≥н зумовлюють додатковий попит на кредит. “акий
механ≥зм забезпечуЇ зрощуванн¤ банк≥в з п≥дприЇмствами, њх пост≥йний контроль
над економ≥кою.
¬иход¤чи з цього ј. √ан розробив рекомендац≥њ щодо широкого використанн¤
кредитноњ пол≥тики дл¤ п≥дтримуванн¤ високоњ економ≥чноњ кон'юнктури. «м≥нюючи
умови кредитуванн¤, пост≥йно форсуючи наданн¤ позик, банки можуть створити
ст≥льки "куп≥вельноњ сили", ск≥льки необх≥дно, щоб зб≥льшити попит,
запоб≥гти криз≥ надвиробництва, згладити коливанн¤ економ≥чного циклу. –екомендац≥њ
ј. √ана користувалис¤ великою попул¤рн≥стю в 20-т≥ роки, коли глибок≥
економ≥чн≥ кризи регул¤рно уражали кап≥тал≥стичний св≥т. ѕроте тривала
г≥пер≥нфл¤ц≥¤ в сам≥й Ќ≥меччин≥ спри¤ла пад≥нню авторитету кап≥талотворчих
рекомендац≥й. ѕ≥д тиском цих обставин в≥н дещо перегл¤нув своњ позиц≥њ. «ам≥сть
пол≥тики пост≥йноњ кредитноњ експанс≥њ ј. √ан почав радити пер≥одично проводити
кредитну рестрикц≥ю.
ѕроте це не означало принциповоњ в≥дмови ј. √ана в≥д кап≥талотворчоњ теор≥њ
кредиту. ”же в 1960 р. в≥н стверджував, що значна частина висунутих ним у 20-т≥
роки положень, ¤к≥ гостро критикувалис¤ тод≥ його опонентами, в к≥нцевому
п≥дсумку набули загального визнанн¤. ≤ це справд≥ так. ”с≥ сучасн≥ теор≥њ
грошово-кредитного регулюванн¤, передус≥м кейнс≥анського напр¤му, базуютьс¤ на
основних постулатах кап≥талотворчоњ теор≥њ кредиту.
ƒж. ћ. ейнс повн≥стю сприйн¤в основн≥ положенн¤ кап≥талотворчоњ теор≥њ ≥
запропоновану ј. √аном ≥дею використанн¤ њњ в ≥нтересах державного регулюванн¤
економ≥ки. —л≥дом за ј. √аном ейнс вважав, що кризи й безроб≥тт¤ можуть бути
послаблен≥ втручанн¤м ем≥с≥йного банку й ур¤ду в економ≥чн≥ процеси. ћ. ейнс
уважав за можливе посиленн¤м кредитноњ експанс≥њ зб≥льшити масу грошей в об≥гу
≥ пропозиц≥ю позичкового кап≥талу. ѕроте вплив цього чинника на зб≥льшенн¤
попиту, а отже на послабленн¤ кризового спаду ≥ зростанн¤ зайн¤тост≥, в≥н бачив
не пр¤мим, а опосередкованим - через ставку процента. якщо внасл≥док кредитноњ
експанс≥њ ставка процента знижуЇтьс¤, то послаблюЇтьс¤ перевага л≥кв≥дност≥ ≥
зростають ≥нвестиц≥њ, ¤к≥ дають таку саму або б≥льшу норму прибутку. ÷е спри¤Ї
швидкому виходу з кризового стану. ” тому самому напр¤м≥ д≥Ї розширенн¤
платоспроможного попиту з боку населенн¤, що стимулюЇтьс¤ зростанн¤м схильност≥
до споживанн¤ через зростанн¤ доход≥в ≥ зменшенн¤ процента за умов кредитноњ
експанс≥њ.
”становлена ейнсом залежн≥сть зростанн¤ економ≥чноњ активност≥ й зайн¤тост≥
в≥д зниженн¤ позичкового процента, а в к≥нцевому п≥дсумку - внасл≥док кредитноњ
експанс≥њ, базувалас¤ на к≥льк≥сн≥й теор≥њ грошей ≥ кап≥талотворч≥й теор≥њ
кредиту. ѕроте ƒж. ейнс розум≥в "вузьк≥ м≥сц¤" обох теор≥й ≥ у своњх
побудовах механ≥зму грошово-кредитного регулюванн¤ хот≥в њх об≥йти. ¬≥н теж
в≥дмовивс¤ в≥д ≥дей своњх попередник≥в щодо безмежних кап≥талотворчих можливостей
кредиту та банк≥в ≥ радив пор¤д з кредитними ≥нструментами широко
використовувати ≥нш≥ заходи дл¤ регулюванн¤ економ≥ки. Ѕ≥льш детально погл¤ди
ейнса щодо регул¤тивноњ рол≥ грошей та кредиту розгл¤нут≥ в розд≥л≥ 7.
ƒе¤к≥ положенн¤ кап≥талотворчоњ теор≥њ кредиту широко застосовують у своњх
теоретичних побудовах представники нео-кейнс≥анства та
кейнс≥ансько-монетаристського синтезу. ћетоди грошово-кредитноњ експанс≥њ та
рестрикц≥њ, що базуютьс¤ на ≥де¤х кап≥талотворчоњ теор≥њ, м≥цно вв≥йшли в
сучасну св≥тову практику грошово-кредитного регулюванн¤ ринковоњ економ≥ки.
–азом з тим накопичений досв≥д теоретичного анал≥зу кредиту та практичного його
використанн¤ в пол≥тиц≥ макроеконом≥чного регулюванн¤ св≥дчить про те, що в
тривалому спор≥ представник≥в натурал≥стичноњ та кап≥талотворчоњ теор≥й жодна
з≥ стор≥н не перемогла. ≤стина, ¤к завжди, знаходитьс¤ посередин≥. Ѕанки
ви¤вилис¤ ≥ посередниками, ≥ "фабриками" грошового кап≥талу, њх
активн≥ операц≥њ хоч ≥ Ї первинними в≥дносно пасивних, але держави ч≥тко обмежують
обс¤ги цих операц≥й. ѕозичковий кап≥тал хоч ≥ зд≥йснюЇ самост≥йний рух, проте
в≥н не може зовс≥м в≥д≥рватис¤ в≥д реального кап≥талу ≥ самост≥йн≥сть його маЇ
в≥дносний характер. “ому сучасна наукова думка з теор≥њ кредиту розвиваЇтьс¤
теж по шл¤ху синтезу окремих ≥дей натурал≥стичноњ та кап≥талотворчоњ теор≥й.
