РОЗДІЛ
13. МІЖНАРОДНІ ВАЛЮТНО-КРЕДИТНІ УСТАНОВИ ТА ФОРМИ ЇХ СПІВРОБІТНИЦТВА З
УКРАЇНОЮ.
Міжнародні та регіональні валютно-кредитні організації - це установи, які
створені на базі багатосторонніх угод між державами. Найважливішу роль серед
них у сучасний період відіграють Міжнародний валютний фонд (МВФ) і Міжнародний
банк реконструкції та розвитку (МБРР). Останній сьогодні є головною установою
Групи Світового банку. Штаб-квартири організацій розташовані у Вашингтоні.
Вказані установи було засновано на Міжнародній валютно-фінансовій конференції,
яка відбулася у 1944 р. у Бреттон-Вудсі (США). СРСР та Україна хоча і брали
участь у конференції, але не ратифікували угоди про МВФ та МБРР і не вступили
до складу цих організацій. Наслідком стала багаторічна ізоляція СРСР та його
союзників від світової економічної та валютно-фінансової системи, що значною
мірою було зумовлено політичними та ідеологічними мотивами. У 1992 р. у
практиці міждержавних валютних відносин сталася досить значна подія: членами
МВФ прийнято країни, що входили до колишнього СРСР, у тому числі й Україну.
Завдяки цьому фактично завершено процес глобалізації економічного простору
валютного регулювання, що здійснюється цією важливою міжнародною організацією.
13.1. МІЖНАРОДНИЙ ВАЛЮТНИЙ ФОНД І ЙОГО ДІЯЛЬНІСТЬ В УКРАЇНІ
Міжнародний валютний фонд було створено з метою регулювання валютних відносин
між країнами-членами. МВФ повинен відігравати подвійну роль: з одного боку,
стежити за виконанням своїми членами визначених правил поведінки в галузі валютно-фінансових
відносин, а з іншого - надавати ресурси для фінансування дефіцитів платіжних
балансів тим країнам, які цього потребують.
При наданні кредитів МВФ ставить перед країнами-борж-никами деякі політичні та
економічні умови, які втілюються у програмах перебудови економіки. Цей порядок
називається принципом обумовленості. Як правило, вказані програми охоплюють
заходи, що належать до сфери бюджетно-податкової, кредитно-грошової політики,
цінового механізму, зовнішньої торгівлі, міжнародних кредитних та
валютно-розрахункових відносин. Вони пов'язані зі зменшенням державних витрат,
підвищенням податків і ставки позичкового процента, зміною валютного курсу та
ін.
Кожна країна-учасниця, вступаючи у Фонд, робить відповідний внесок, який
визначається встановленою квотою. Розмір такої квоти, що переглядається з
періодичністю у п'ять років, розраховується на основі оцінки економічного
потенціалу окремих країн у світовому господарстві. Відносно до розміру квот
визначається "вага" голосу кожної країни в керівництві Фондом та
обсяг її можливих запозичень. Квота України на кінець 1992р. становила 0,7%.
Відповідно до цієї квоти вступний внесок для України було визначено у розмірі
911 млн дол. США. Згідно з існуючим положенням з визначеної суми лише 22,7%
виплачується у вільно конвертованій валюті (ВКВ), а решта - у національній
грошовій одиниці. Враховуючи гостру нестачу ВКВ, Україна скористалася так
званим Фондом запозичення при МВФ для країн-членів, що зазнають фінансових
труднощів. Необхідний внесок оформлено як борг, під який Україні надано
безпроцентний і безстроковий кредит, що по можливості буде погашено.
Рішенням Ради керуючих МВФ від 22 січня 1999 р. передбачено зростання сумарного
капіталу МВФ до 210943,0 млн СДР проти 145321,0 млн СДР. Унаслідок цього квота
України в МВФ зросла з 997,3млн СДР до 1372,0млн, що дає змогу помітно
розширити обсяг її можливих запозичень у МВФ.
Ставши членом МВФ, Україна водночас увійшла до структури Світового банку, їй
виділено квоту в 10 678 акцій на загальну суму в 1,3 млрд дол. США. Валютну
готівку за членство України в банку на суму 7,9 млн дол. США внесли Нідерланди,
що є країною-опікуном нашої держави у цій банківській структурі.
На початку своєї діяльності, в кінці 40-х років, практично не було розвинутої
системи міжнародних фінансових приватних ринків. Тому МВФ був джерелом коштів
як для розвинутих країн, так і для країн, що розвиваються. Протягом останніх
40-50-ти років одним з найцікавіших аспектів економічного розвитку у світі
стала дуже швидка інтернаціоналізація приватного фінансового ринку. І сьогодні
більшість розвинутих країн не потребують фінансових ресурсів Фонду, бо вони
мають доступ до приватних фінансових ринків. Тому МВФ від фінансування всіх
країн-членів зараз переключився на підтримку країн, що розвиваються, тобто тих
країн, які не мають доступу до приватних фінансових ринків. Відбулась
переорієнтація МВФ від статусу, так би мовити, міжнародного банкіра до
організації, що сприяє економічному розвитку країн, які самі не в змозі вийти
на фінансові ринки і потребують офіційної підтримки Фонду.
У рамках такої еволюції можна зрозуміти відносини МВФ і з Україною. По-перше,
Україна як держава поки що фактично не має реального доступу на міжнародні
фінансові ринки. Зовнішнє фінансування вона може отримати переважно з офіційних
джерел. А головне офіційне джерело - це МВФ. І навіть можливе однобічне
фінансування з боку таких країн, як США, Японія, як правило, пов'язане з
домовленостями з Фондом. По-друге, політика Фонду, яка проводиться в Україні і
пов'язана з грошовою підтримкою, спрямована на стабілізацію
соціально-економічної ситуації в Україні.
Фінансові ресурси МВФ спрямовуються для надання допомоги країнам-членам, які
намагаються подолати проблеми платіжного балансу, а також для сприяння у
пом'якшенні наслідків реалізації стабілізаційних програм. МВФ надає
фінансування як зі своїх загальних ресурсів, так і в межах механізмів
пільгового фінансування, управління якими здійснюється окремо. Держави-члени,
які користуються загальними ресурсами МВФ, "купують" (тобто позичають)
валюту інших держав-членів або СДР в обмін на еквівалентну суму у своїй власній
валюті. МВФ стягує плату за такі позики та вимагає, щоб держави-члени в межах
визначеного терміну "викупили" свою валюту у МВФ (тобто погасили
заборгованість), використовуючи для цього валюту інших держав-членів або СДР.
Пільгове фінансування надається у вигляді кредитів під низькі проценти.
Відносини МВФ з країнами колишнього СРСР, у тому числі з Україною, будуються
відповідно до трьох типів програм. Програму першого типу створено спеціально
для цих країн та країн Східної Європи. Вона є своєрідною підготовчою програмою,
відносно простою у своїх вимогах. Виконання такої програми не потребує
складного інвестиційного апарату в країні. Це первісна програма - програма
системної трансформації економіки (Systemic Transformation Fasility - STF),
реалізація якої дає змогу країні і Фонду співпрацювати.
Наступний крок - це досить стандартна програма, яка має назву
"стенд-бай" (Stand-by). Це програма короткострокового фінансування;
як правило, вона триває від 12 до 13 місяців і спрямована на здійснення
першочергових заходів, необхідних для досягнення макроекономічної стабілізації.
Після реалізації цієї програми країна може укласти з МВФ угоду про програму
розширеного фінансування (Extanded Fund Facility - EFF). Вона розрахована на
три роки і спрямована на закріплення досягнень початкової стабілізації за
програмою "стенд-бай". Одночасно значно більше уваги приділяється
структурним змінам в економіці, тим елементам, які становлять базу (основу)
подальшого економічного зростання.
Відзначимо, що з жовтня 1994 p., коли Україна отримала перший транш кредиту
Міжнародного валютного фонду, по жовтень 1996р. до Національного банку України
надійшло кредитів від МВФ на загальну суму 2075 млн дол. США (кредит STF,
перший "стенд-бай" та 6 траншів другого "стенд-бай").
Загальний розмір очікуваних надходжень від МВФ за цими двома програмами мав
становити 1573,3 млн СДР.
У вересні 1998р. з МВФ узгоджено виділення Україні позички в межах Програми
розширеного фінансування ("EFF") на підтримку широкомасштабної
макроекономічної та структурної стабілізації на період 1998-2001 pp. на
загальну суму 2,3 млрд дол. США, з яких протягом 1998р. отримано 345 млн дол.
США. Крім того, у 1998 р. отримано 51 млн дол. США в межах кредиту
"стенд-бай", на фінансування програми макроекономічної стабілізації
та структурних, перетворень, реалізацію якої розпочато в 1997 р.
Розпорядником фінансових ресурсів, наданих МВФ, є НБУ. Отримання цих ресурсів
обумовлено виконанням українською стороною погоджених з МВФ критеріїв
ефективності, таких як рівень чистих міжнародних резервів НБУ, монетарні
показники та дефіцит консолідованого бюджету тощо.
Фінансові ресурси МВФ надаються Україні на досить пільгових умовах: строк
сплати 3-5 років, початок оплати - через три роки, процентні ставки за кредит -
від 5,75% до 6,29%. На 1 січня 2000 р. державний борг України перед МВФ
становить 2,8 млрд дол. США, або 22,4% усього зовнішнього державного боргу
України.
Кредити, що залучаються від МВФ, використовуються для підтримки курсу
національної валюти та для фінансування дефіциту платіжного балансу України і
покликані пом'якшити економічні труднощі у процесі проведення економічних
реформ, які дають змогу забезпечити у перспективі економічне зростання в країні.
Без проведення програми економічних перетворень фінансова підтримка з офіційних
джерел не має сенсу, бо в цьому разі позичкові кошти використовуватимуться на
фінансування лише поточних проблем платіжного балансу, які без реформування
економіки знову нагромаджуватимуться і перетворюватимуться у додатковий тягар.
Значною мірою завдяки співробітництву з МВФ наша країна спромоглася залучити
значні кредитні ресурси Світового банку.
