11.3. ѕќ’ќƒ∆≈ЌЌя “ј –ќ«¬»“ќ ÷≈Ќ“–јЋ№Ќ»’ ЅјЌ ≤¬
≤нституц≥йн≥ основи центральних банк≥в св≥ту закладались упродовж стол≥ть.
ѕопередниками центральних банк≥в можна вважати ем≥с≥йн≥ банки, ¤к≥ виникли
пор≥вн¤но нещодавно - у XIX ст. “ривалий час у св≥тов≥й банк≥вськ≥й практиц≥ не
≥снувало розпод≥лу банк≥в на ем≥с≥йн≥ та комерц≥йн≥. ≤снуюч≥ банки приймали
вклади, надавали позички, враховували вексел≥, випускали в об≥г банкноти тощо.
¬ипущен≥ банкноти були частково забезпечен≥ золотом, тобто банки мали запас
золота, достатн≥й дл¤ оплати т≥льки частини випущених банкнот. ≤нша частина
випуску банкнот була ф≥дуц≥арною. ѕроте ус≥ банкноти ¤вл¤ли собою безстроков≥
зобов'¤занн¤ банк≥в обм≥н¤ти њх на золото за пред'¤вленн¤м. ” цих умовах
стаб≥льн≥сть банк≥в ≥ банкнотного об≥гу значною м≥рою залежала в≥д того,
наск≥льки обачливою була пол≥тика банк≥в стосовно допустимого р≥вн¤
сп≥вв≥дношенн¤ суми випущених банкнот ≥ запасу золота.
ƒруга половина XVIII ст. ≥ перша половина XIX ст. - це епоха промисловоњ
революц≥њ, ¤ка супроводжувалась швидким розвитком машинноњ ≥ндустр≥њ, по¤вою
нових галузей в економ≥ц≥, зростанн¤м товарооб≥гу, актив≥зац≥Їю д≥¤льност≥
банк≥в. ”се це в к≥нцевому п≥дсумку привело до значного розширенн¤ грошовоњ
маси ≥ до п≥двищенн¤ значенн¤ банкнотного об≥гу. ” цих умовах децентрал≥зована
ем≥с≥¤ банкнот, коли практично ус≥ банки мали можлив≥сть випускати банкноти,
вступила у суперечн≥сть з потребами економ≥ки. –инок, ¤кий швидко розвивавс¤,
вимагав ун≥-
версального, над≥йного куп≥вельного ≥ плат≥жного засобу, ¤кий би обертавс¤ на
територ≥њ вс≥Їњ крањни ≥ користувавс¤ загальною дов≥рою населенн¤.
Ѕанкноти окремих, часто малов≥домих банк≥в таким вимогам не в≥дпов≥дали. р≥м
того, децентрал≥зована ем≥с≥¤ банкнот слабо п≥ддавалась контролю ≥ регулюванню
з боку держави. ÷е спри¤ло зловживанню банками правом банкнотноњ ем≥с≥њ. Ѕанки
наражалис¤ на значний ризик, випускаючи банкноти вище допустимого р≥вн¤, ≥нод≥
наст≥льки вище, що вони були не в змоз≥ задовольнити нав≥ть нормальний (не
кажучи вже про п≥двищений) попит на обм≥н банкнот на золото, ≥ в результат≥
багато ¤к≥ банки розор¤лис¤. ќднак у ц≥лому банк≥вська система продовжувала
зростати, випуск банкнот зб≥льшувавс¤ ≥ став нев≥д'Їмною рисою економ≥ки.
Ѕанкноти вит≥сн¤ли повноц≥нн≥ монети з об≥гу.
” XIX ст. стало очевидним, що держава повинна певним чином регулювати грошовий
об≥г ≥ захищати вкладник≥в банк≥в ≥ держател≥в банкнот в≥д банк≥вських крах≥в,
к≥льк≥сть ¤ких зростала. „астиною цього регул¤тивного процесу стала поступова
централ≥зац≥¤, а пот≥м ≥ концентрац≥¤ ем≥с≥њ банкнот у межах одного банку. ÷ей
процес зат¤гнувс¤ на тривалий час. —початку було обмежено коло банк≥в, ¤к≥ мали
право ем≥с≥њ банкнот, - це були, ¤к правило, найб≥льш≥ та над≥йн≥ банки. «
часом право ем≥тувати банкноти держава закр≥пила за одним банком, надавши йому
статус ем≥с≥йного банку. «авд¤ки концентрац≥њ та монопол≥зац≥њ банкнотноњ
ем≥с≥њ держава д≥стала можлив≥сть впливати на пропозиц≥ю грошей ≥
використовувати ем≥с≥ю дл¤ ф≥нансуванн¤ державних витрат.
“аким чином в ≥сторичному план≥ саме об'Їктивна потреба в централ≥зац≥њ
банкнотноњ ем≥с≥њ спричинила виникненн¤ ем≥с≥йних банк≥в.
ласичним прикладом виникненн¤ ем≥с≥йного банку Ї становленн¤ ≥ розвиток Ѕанку
јнгл≥њ, одного з найстар≥ших ≥ найб≥льш авторитетних банк≥в св≥ту. ¬≥н був
заснований у 1694 р. ¤к перший англ≥йський акц≥онерний банк. —творенн¤ банку,
¤к вин¤ток, на акц≥онерн≥й основ≥ стало можливим завд¤ки позикам, ¤к≥ ур¤д
отримав в≥д банку дл¤ ф≥нансуванн¤ в≥йни ≥з ‘ранц≥Їю. —початку Ѕанк
функц≥онував ¤к звичайний комерц≥йний. ѕроте акц≥онерна форма власност≥, ¤ка
давала можлив≥сть швидко нарощувати кап≥тал, а також особлива наближен≥сть до
ур¤ду дозволила йому з часом зайн¤ти пров≥дне м≥сце в банк≥вськ≥й систем≥
крањни. ѕоступово Ѕанк јнгл≥њ монопол≥зував право випуску банкнот. «г≥дно з
«аконами про банк≥вськ≥ прив≥лењ 1833 р. ≥ 1844 р. права ≥снуючих приватних
банк≥в, а також права новостворених банк≥в на випуск банкнот були обмежен≥, в
той час ¤к Ѕанк јнгл≥њ д≥став повноваженн¤ на необмежений випуск банкнот. ƒл¤
нього були встановлен≥ меж≥ т≥льки ф≥дуц≥арноњ ем≥с≥њ. «агальна сума
ф≥дуц≥-арноњ ем≥с≥њ не повинна була перевищувати 14 млн ф. ст., проте вона
могла зб≥льшуватись, ¤кщо ≥нш≥ банки з тих чи ≥нших причин втрачали право
ем≥с≥њ банкнот. Ќаприк≥нц≥ XIX ст. ем≥с≥¤ банкнот була майже повн≥стю
зосереджена в Ѕанку јнгл≥њ. ќстаточно ем≥с≥йний статус Ѕанку јнгл≥њ був
закр≥плений т≥льки у 1928 р. зг≥дно з «аконом про валюту ≥ банкноти.
—хожий еволюц≥йний шл¤х пройшов ≥ Ѕанк ‘ранц≥њ, заснований у 1800 р. ¤к
акц≥онерна компан≥¤. ” 1803 р. Ѕанк д≥став монопольне право ем≥с≥њ банкнот у
ѕариж≥, а у 1848 р. - в ус≥й ‘ранц≥њ. ” –ос≥њ ƒержавний банк, заснований у
1860р., набув статусу ем≥с≥йного в результат≥ проведенн¤ грошовоњ реформи у
1895-1897р., за ¤кою –ос≥¤ перейшла до золотомонетного стандарту.
Ќа початок XX ст. централ≥зац≥¤ банкнотноњ ем≥с≥њ була завершена головним чином
в ™вропейських крањнах. ” б≥льшост≥ ≥нших крањн цей процес завершивс¤ у XX ст.
≥ був уже пов'¤заний ≥з заснуванн¤м центральних банк≥в.
ƒл¤ XX ст. характерним Ї процес демонетизац≥њ золота ≥ перех≥д в≥д грошовоњ
системи золотомонетного стандарту до системи об≥гу грошей, не розм≥нних на
золото.
—истема золотомонетного стандарту - це саморегульована грошова система. ¬она
передбачала безпосередн≥й об≥г золотих монет, в≥льну њх чеканку ≥ необмежений
обм≥н банкнот на золото в монетн≥й форм≥, завд¤ки чому к≥льк≥сть грошей в об≥гу
стих≥йно пристосовувалась до величини потреби товарного об≥гу в грошах ≥ таким
чином забезпечувалась в≥дносна стаб≥льн≥сть грошовоњ системи. —истема
золотомонетного стандарту вимагала м≥н≥мального втручанн¤ держави в грошовий
об≥г, головним чином, це - встановленн¤ золотого вм≥сту грошовоњ одиниц≥ та
забезпеченн¤ функц≥онуванн¤ системи в≥льноњ чеканки монет. « часом, ¤к уже
зазначалос¤, у XIX ст. визр≥ла ще й потреба у централ≥зац≥њ банкнотноњ ем≥с≥њ.
—истема об≥гу грошей, нерозм≥нних на золото ≥ позбавлених власноњ вартост≥, не
маЇ механ≥зму, ¤кий би виконував роль стих≥йного регул¤тора к≥лькост≥ грошей в
об≥гу, ≥ тому вона потребуЇ створенн¤ в≥дпов≥дного органу, забезпеченого
орган≥зац≥йно оформленим регул¤тивним механ≥змом. “аким органом стаЇ
центральний банк, ¤кому держава надаЇ особливий статус ≥ делегуЇ специф≥чн≥
функц≥њ, спр¤мован≥ на забезпеченн¤ стаб≥льност≥ ¤к вартост≥ грошей, так ≥
банк≥вськоњ системи.
—творенн¤ центральних банк≥в в≥дбувалос¤ двома шл¤хами.
ѕерший шл¤х, його можна назвати еволюц≥йним, - це поступове перетворенн¤ банку,
¤кий мав статус ем≥с≥йного, у центральний банк. ѕоложенн¤ ем≥с≥йного банку в
рол≥ центрального банку зм≥цнювалос¤ в м≥ру того, ¤к в≥н брав на себе або йому
делегувались певн≥ повноваженн¤ (функц≥њ).
“ак, найб≥льший банк ¬еликоњ Ѕритан≥њ Ѕанк јнгл≥њ спочатку використовувавс¤
невеликими приватними банками дл¤ безпечного збер≥ганн¤ њх грошових резерв≥в на
в≥дкритих у ньому рахунках. як уже зазначалось, у XIX ст. ем≥с≥¤ банкнот почала
концентруватис¤ у Ѕанку јнгл≥њ, що спричинило централ≥зац≥ю касового
обслуговуванн¤ банк≥в у Ѕанку јнгл≥њ. ÷е також вимагало в≥дкритт¤ банками њх
рахунк≥в у Ѕанку јнгл≥њ ≥ збереженн¤ на них в≥льних грошових резерв≥в. ѕ≥зн≥ше
це спри¤ло розвитку системи м≥жбанк≥вських розрахунк≥в через Ѕанк јнгл≥њ. якщо
банк≥вських резерв≥в ви¤вл¤лось недостатньо дл¤ задоволенн¤ вимог вкладник≥в ≥
кредитор≥в, банки звертались за позичками до Ѕанку јнгл≥њ ≥ таким чином
п≥дкр≥плювали свою л≥кв≥дн≥сть. ” результат≥ Ѕанк јнгл≥њ поступово
перетворювавс¤ на банк банк≥в. ¬раховуючи особливу ем≥с≥йну функц≥ю Ѕанку
јнгл≥њ ≥ значущ≥сть установленн¤ належного контролю за ем≥с≥Їю банкнот, зг≥дно
з «аконом про банк≥вськ≥ прив≥лењ 1844р. Ѕанк јнгл≥њ було реорган≥зовано у два
самост≥йн≥ департаменти: ем≥с≥йний департамент, ¤кий зд≥йснюЇ ем≥с≥ю банкнот, ≥
банк≥вський департамент, ¤кий в≥дпов≥даЇ за вс≥ ≥нш≥ аспекти д≥¤льност≥ банку.
¬≥д Ѕанку почали вимагати щотижн¤ публ≥кувати банк≥вський зв≥т, ¤кий м≥стить
баланси обох департамент≥в, що в≥н робить ≥ дос≥.
мал. 68
ќстаточним завершенн¤м процесу становленн¤ центрального банку можна вважати
визначенн¤ на законодавчому р≥вн≥ особливого статусу ем≥с≥йного банку ¤к банку
банк≥в, ¤к органу регулюванн¤ грошового ринку. ≈волюц≥йний шл¤х Ї характерним
дл¤ крањн, в ¤ких на початок XX ст. вже ≥снували ем≥с≥йн≥ банки (¬елика
Ѕритан≥¤, ‘ранц≥¤).
ƒругий шл¤х - це створенн¤ центрального банку на основ≥ спец≥ального закону,
¤кий передбачаЇ особливий статус новоство-реного банку з моменту його
заснуванн¤.
÷ей шл¤х Ї характерним:
* дл¤ розвинутих крањн, в ¤ких з тих чи ≥нших причин не ≥снувало Їдиного
ем≥с≥йного банку;
Ќаприклад, у —Ўј до 1913 р. не було Їдиного ем≥с≥йного банку. Ќа початок 1913р.
правом ем≥с≥њ банкнот користувались ус≥ нац≥ональн≥ комерц≥йн≥ банки, ¤к≥ були
заснован≥ зг≥дно з нац≥ональним банк≥вським актом 1863 р. (њх було 7475). «а
цим актом банки мали право зд≥йснювати ем≥с≥ю банкнот у межах суми власного
кап≥талу, вкладеного в обл≥гац≥њ державних позик. јмериканська громадськ≥сть
вороже ставилась до централ≥зац≥њ влади взагал≥ ≥ до централ≥зац≥њ ф≥нансовоњ
влади, уособленн¤м ¤коњ був центральний ем≥с≥йний банк, зокрема. “аке ставленн¤
простежуЇтьс¤ з невдач перших двох спроб утворити ем≥с≥йний банк —Ўј. ѕерший
банк було розформовано у 1811 p., а другий - л≥кв≥довано у 1836 р. ” XIX ст. ≥
на початку XX ст. банкрутства банк≥в ≥ банк≥вськ≥ пан≥ки в межах вс≥Їњ крањни
стали в —Ўј регул¤рним ¤вищем. ѕан≥ка 1907 р. зак≥нчилась такими значними
втратами дл¤ вкладник≥в банк≥в, що американська громадськ≥сть, зрештою,
переконалас¤ у необх≥дност≥ створенн¤ особливого банку, д≥¤льн≥сть ¤кого була б
спр¤мована на забезпеченн¤ стаб≥льност≥ грошового об≥гу ≥ банк≥вськоњ системи.
«г≥дно з федеральним резервним актом 1913 р. у —Ўј було створено 12 федеральних
резервних банк≥в, ¤к≥ виконують роль центрального банку на чол≥ з ‘едеральною
резервною радою (¤ка п≥зн≥ше стала –адою керуючих). ‘едеральн≥ банки д≥стали
право:
- ем≥с≥њ банкнот;
- наданн¤ комерц≥йним банкам позичок дл¤ п≥дтримки њх л≥кв≥дност≥;
- накопиченн¤ частки резерв≥в комерц≥йних банк≥в у межах установленоњ норми
обов'¤зкових резерв≥в з метою гарантуванн¤ депозит≥в.
* дл¤ колишн≥х колон≥й, ¤к≥ п≥сл¤ завоюванн¤ пол≥тичноњ незалежност≥ створювали
власну нац≥ональну банк≥вську систему, враховуючи св≥товий досв≥д. ¬они
використали принцип двор≥вневоњ побудови, за ¤ким одному з банк≥в надаЇтьс¤
статус центрального;
* дл¤ постсоц≥ал≥стичних крањн, ¤к≥ в умовах трансформац≥њ економ≥ки на
ринкових засадах проводили реформуванн¤ банк≥вськоњ системи за принципом
двор≥вневоњ побудови.
” сучасних умовах головною ланкою банк≥вськоњ системи крањни, ¤к правило, Ї
центральний банк. ” р≥зних крањнах цей банк називаЇтьс¤ по-р≥зному:
нац≥ональний, центральний, резервний, народний, державний банк (јвстр≥йський
нац≥ональний банк, –езервний банк јвстрал≥њ, Ќародний банк итаю, Ўведський
державний банк, ÷ентральний банк –ос≥йськоњ ‘едерац≥њ) або зовс≥м скорочено -
Ѕанк япон≥њ, Ѕанк ≤тал≥њ, враховуючи його ключову роль у банк≥вськ≥й систем≥
крањни.
” друг≥й половин≥ XX ст., ¤ка характеризуЇтьс¤ глобал≥зац≥Їю грошових ринк≥в,
тобто поступовим перетворенн¤м нац≥ональних грошових ринк≥в у Їдиний
загальносв≥товий прост≥р, д≥¤льн≥сть центральних банк≥в розвиваЇтьс¤ у трьох
напр¤мах:
* сп≥вроб≥тництво центральних банк≥в на м≥ждержавному р≥вн≥;
* сп≥впрац¤ центральних банк≥в з м≥жнародними валютно-кредитними ≥ ф≥нансовими
орган≥зац≥¤ми;
* створенн¤ наднац≥ональних центральних банк≥в.
ѕершим кроком на шл¤ху м≥ждержавноњ д≥¤льност≥ центральних банк≥в можна вважати
створенн¤ у 1930 р. Ѕанку м≥ждержавних розрахунк≥в - Ѕћ– в м≥ст≥ Ѕазель,
Ўвейцар≥¤.
ќсновн≥ функц≥њ банку:
* спри¤ти сп≥вроб≥тництву м≥ж центральними банками;
* забезпечувати спри¤тлив≥ умови дл¤ проведенн¤ центральними банками
м≥жнародних ф≥нансових операц≥й;
* виступати у рол≥ дов≥реноњ особи або агента центральних банк≥в - член≥в Ѕћ– у
проведенн≥ м≥жнародних розрахунк≥в.
јкц≥онерами банку Ї майже вс≥ Ївропейськ≥ центральн≥ банки, а також центральн≥
банки јвстрал≥њ, япон≥њ, анади, ѕ≥вденно-јфриканськоњ республ≥ки. —Ўј
представлен≥ у Ѕћ– не ‘–—, а групою комерц≥йних банк≥в, проте ‘–— маЇ т≥сн≥
зв'¤зки з Ѕћ–. ÷ентральн≥ банки Ї акц≥онерами Ѕћ– ≥ одночасно його кл≥Їнтами,
тому Ѕћ– часто називають банком центральних банк≥в. Ѕ≥льш детально д≥¤льн≥сть
Ѕћ– буде розгл¤нуто у п≥дрозд≥л≥ 13.4.
” середин≥ 70-х рок≥в п≥д ег≥дою Ѕћ– було створено ом≥тет з банк≥вського
регулюванн¤ та нагл¤ду.
≤н≥ц≥аторами створенн¤ ом≥тету виступили центральн≥ банки Ѕельг≥њ,
¬еликобритан≥њ, ≤тал≥њ, анади, Ћюксембургу, Ќ≥дерланд≥в, —Ўј, ‘ранц≥њ, ‘–√,
Ўвейцар≥њ, Ўвец≥њ та япон≥њ. Ќеоф≥ц≥йно його ще називають Ѕазельським ом≥тетом
(за м≥сцезнаходженн¤м) або ом≥тетом ука (за ≥м'¤м одного з директор≥в Ѕанку
јнгл≥њ, ¤кий очолював цей ком≥тет).
рањни у ом≥тет≥ представлен≥ центральними банками або ≥ншими органами, ¤к≥
в≥дпов≥дно до нац≥онального законодавства несуть в≥дпов≥дальн≥сть за
регулюванн¤ банк≥вськоњ д≥¤льност≥ та нагл¤д. ёридично ом≥тет не волод≥Ї
наднац≥ональними повноваженн¤ми стосовно регулюванн¤ д≥¤льност≥ банк≥в та
зд≥йсненн¤ нагл¤ду. Ќа основ≥ досл≥дженн¤ св≥тового банк≥вського досв≥ду в≥н
розробл¤Ї принципи ефективного банк≥вського нагл¤ду ≥ директиви (рекомендац≥њ),
в ¤ких викладен≥ процедури анал≥зу банк≥вських ризик≥в ≥ критер≥њ њх оц≥нки,
визначен≥ методи управл≥нн¤ ризиками ≥ шл¤хи забезпеченн¤ прозорост≥
банк≥вськоњ д≥¤льност≥.
ом≥тет надаЇ можлив≥сть ус≥м крањнам скористатис¤ його рекомендац≥¤ми з
урахуванн¤м особливостей нац≥ональноњ економ≥ки ≥, зокрема, банк≥вськоњ
системи. «важаючи на високий авторитет ком≥тету, п≥дготовлен≥ ним директиви
враховуютьс¤ центральними банками, регул¤тивно-нагл¤довими органами та
банк≥вськими установами у багатьох крањнах св≥ту ≥ стають, ¤к правило,
нев≥д'Їмною частиною банк≥вського законодавства.
ом≥тет традиц≥йно п≥дтримуЇ т≥сн≥ зв'¤зки з рег≥ональними профес≥йними
орган≥зац≥¤ми банк≥вського нагл¤ду. ” 1990 р. була створена рег≥ональна група
банк≥вського нагл¤ду крањн ÷ентральноњ та —х≥дноњ ™вропи. ом≥тет надаЇ груп≥
спец≥альн≥ експертн≥ рекомендац≥њ щодо створенн¤ ≥ функц≥онуванн¤ банк≥в,
орган≥зац≥њ банк≥вського нагл¤ду, п≥дготовки законодавчоњ бази в умовах
ринковоњ трансформац≥њ економ≥ки. ЌЅ” активно контактуЇ з членами групи, бере
участь у робот≥ орган≥в групи.
÷ентральн≥ банки активно сп≥впрацюють з м≥жнародними валютно-кредитними ≥
ф≥нансовими орган≥зац≥¤ми, насамперед з ћ¬‘, ¤кий виконуЇ роль головного органу
м≥ждержавного валютного регулюванн¤. “≥сн≥ контакти центральних банк≥в з ћ¬‘
зумовлен≥ насамперед тим, що вони мають схож≥ ц≥л≥ д≥¤льност≥, а саме:
забезпеченн¤ стаб≥льност≥ валют ≥ п≥дтримка упор¤дкованих в≥дносин у валютн≥й
сфер≥. «г≥дно з≥ —татутом ћ¬‘ виконуЇ регул¤тивну, ем≥с≥йну, консультативну,
кредитну досл≥дницьку функц≥њ. ѕри цьому сл≥д в≥дзначити тенденц≥ю до посиленн¤
кредитноњ функц≥њ фонду, ¤ка певною м≥рою зм≥нила саму його природу. ќск≥льки
ћ¬‘ надаЇ своњ кредити переважно центральним банкам крањн, забезпечуючи над≥йне
виконанн¤ ними своњх стаб≥л≥зац≥йних ≥ регул¤тивних функц≥й, у перспектив≥
можливе перетворенн¤ його у своЇр≥дний Ѕанк центральних банк≥в. Ѕ≥льш детально
д≥¤льн≥сть ћ¬‘ буде розгл¤нута в п≥дрозд≥л≥ 13.1.
’арактерною рисою сучасност≥ Ї розвиток рег≥ональноњ економ≥чноњ ≥нтеграц≥њ в
«ах≥дн≥й ™вроп≥, ¤кий спричинив зм≥ну м≥сц¤ ≥ рол≥ центральних банк≥в у њњ
економ≥ц≥. ѕроцес зближенн¤ ≥ взаЇмопереплет≥нн¤ нац≥ональних економ≥к
розпочавс¤ ще у 50-т≥ роки, коли почало функц≥онувати найб≥льш розвинуте
рег≥ональне угрупованн¤ крањн «ах≥дноњ ™вропи - ™вропейське економ≥чне
сп≥втовариство (™≈—). Ќев≥д'Їмним компонентом еко-
ном≥чноњ ≥нтеграц≥њ Ї валютна ≤нтеграц≥¤ - процес координац≥њ валютноњ
пол≥тики, формуванн¤ наднац≥онального механ≥зму валютного регулюванн¤,
створенн¤ м≥ждержавних валютно-кредитних орган≥зац≥й.
≈лементи валютноњ ≥нтеграц≥њ в «ах≥дн≥й ™вроп≥ формувались поступово. ” 1979 р.
була створена ™вропейська валютна система, в ¤к≥й брали участь крањни ™≈—
(б≥льш п≥зн¤ назва - ™вропейський союз - ™—). —истема мала на мет≥ створенн¤
зони Ївропейськоњ стаб≥льност≥ ≥з власною валютою ≈ ё ≥ передбачала режим
сум≥сного коливанн¤ валютних курс≥в крањн-член≥в ™— (так звана суперзм≥¤).
‘ункц≥њ ем≥с≥њ ≈ ё ≥ м≥жнародного валютного регулюванн¤ були покладен≥ на
™вропейський фонд валютного сп≥втовариства. ‘онд надавав кредити центральним банкам
крањн-член≥в ™— дл¤ проведенн¤ валютних ≥нтервенц≥й з метою п≥дтримки коливань
курсу валют у межах визначеного коридору.
”сп≥шне функц≥онуванн¤ ™вропейськоњ валютноњ системи створило необх≥дн≥ умови
дл¤ формуванн¤ економ≥чного валютного союзу ™— (™¬—). ¬ажливим етапом
формуванн¤ ™¬— стало заснуванн¤ у 1994р. ™вропейського валютного ≥нституту дл¤
розробленн¤ правил ≥ процедур створенн¤ ™вропейськоњ системи центральних банк≥в
(™—÷Ѕ) ≥ введенн¤ в об≥г Їдиноњ Ївропейськоњ валюти Ївро.
™—÷Ѕ - це двор≥внева банк≥вська система, що складаЇтьс¤ ≥з ™вропейського
центрального банку - ™÷Ѕ (European Central Bank - ≈—¬) ≥ нац≥ональних
центральних банк≥в крањн ™вропейського союзу. —творенн¤ ™—÷Ѕ було лог≥чною
передумовою запровадженн¤ Їдиноњ Ївропейськоњ валюти - Ївро.
« 1 с≥чн¤ 1999р. в одинадц¤ти крањнах ™¬— (јвстр≥¤, Ѕельг≥¤, ≤рланд≥¤, ≤спан≥¤,
≤тал≥¤, Ћюксембург, Ќ≥дерланди, Ќ≥меччина, ѕортугал≥¤, ‘≥нл¤нд≥¤, ‘ранц≥¤)
установлено незм≥нний обм≥нний курс нац≥ональних валют в≥дносно Ївро ≥
запроваджено Ївро в безгот≥вковий об≥г.
¬≥дпов≥дно до —татуту основне завданн¤ ™—÷Ѕ - це п≥дтримка ц≥новоњ стаб≥льност≥
в ™¬—. Ѕазов≥ функц≥њ ™—÷Ѕ:
* визначенн¤ та реал≥зац≥¤ Їдиноњ монетарноњ пол≥тики в зон≥ Ївро (™¬—);
* проведенн¤ м≥жнародних валютних операц≥й;
* збер≥ганн¤ оф≥ц≥йних золотовалютних резерв≥в, що передан≥ ™÷Ѕ
крањнами-учасниц¤ми системи, а також управл≥нн¤ цими резервами;
* спри¤нн¤ ч≥ткому функц≥онуванню плат≥жних систем крањн-учасниць ™¬—.
р≥м того, ™—÷Ѕ повинна спри¤ти стаб≥льност≥ ф≥нансовоњ системи ≥ проведенню
уповноваженими нац≥ональними органами ефективного пруденц≥йного нагл¤ду за
банками.
¬иконанн¤ завдань ≥ функц≥й, що покладен≥ на ™—÷Ѕ, забезпечуЇ ™вропейський
центральний банк (™÷Ѕ) - самост≥йно або через нац≥ональн≥ центральн≥ банки. ѕри
цьому н≥ ™÷Ѕ, н≥ нац≥ональн≥ центральн≥ банки не можуть отримувати вказ≥вки в≥д
орган≥в влади ™— та ур¤д≥в крањн-учасниць. «г≥дно з≥ —татутом ™÷Ѕ ≥
нац≥ональним центральним банкам заборон¤Їтьс¤ надавати кредити органам влади ™—
≥ ур¤дам крањн-учасниць, а також купувати у них безпосередньо боргов≥
зобов'¤занн¤.
™÷Ѕ розпочав своЇ ≥снуванн¤ з 1 липн¤ 1998р. Ўтаб-квартира банку розташована у
‘ранкфурт≥-на-ћайн≥ (Ќ≥меччина). —татутний кап≥тал ™÷Ѕ становить 5 млрд Ївро.
„астка кожного нац≥онального центрального банку у формуванн≥ кап≥талу
визначаЇтьс¤ двома чинниками: обс¤гом внутр≥шнього валового продукту ≥
к≥льк≥стю населенн¤ в крањн≥. ѕричому ц≥ два чинники однаково впливають на
обс¤ги внеску до статутного кап≥талу.
мал. 69
„истий прибуток ™÷Ѕ за р≥шенн¤м –ади керуючих частково (не б≥льше 20%)
спр¤мовуЇтьс¤ дл¤ формуванн¤ резервного фонду. «агальна сума цього фонду не
повинна перевищувати кап≥тал банку. «алишок прибутку розпод≥л¤Їтьс¤ м≥ж
нац≥ональними центральними банками (акц≥онерами ™÷Ѕ) пропорц≥йно частц≥
сплаченого ними кап≥талу.
ер≥вн≥ органи ™÷Ѕ: –ада керуючих ≥ ¬иконавче правл≥нн¤. –ада керуючих
складаЇтьс¤ з член≥в ¬иконавчого правл≥нн¤ ≥ гол≥в нац≥ональних центральних банк≥в
крањн зони Ївро^ ™¬—. –ада визначаЇ основн≥ ор≥Їнтири монетарноњ пол≥тики й
≥нструменти њњ реал≥зац≥њ. –≥шенн¤ стосовно монетарноњ пол≥тики приймаютьс¤
простою б≥льш≥стю голос≥в член≥в –ади. ƒл¤ прийн¤тт¤ р≥шень стосовно формуванн¤
кап≥талу банку, оф≥ц≥йних золотовалютних резерв≥в ≥ де¤ких ≥нших питань голоси
гол≥в нац≥ональних центральних банк≥в зважуютьс¤ зг≥дно з участю цих банк≥в у
формуванн≥ статутного кап≥талу ™÷Ѕ. –ада керуючих Ї п≥дзв≥тною ™вропейському
парламенту ≥ –ад≥ м≥н≥стр≥в крањн-член≥в ™—.
¬иконавче правл≥нн¤ складаЇтьс¤ з президента банку, в≥це-президента ≥ чотирьох
≥нших член≥в, ¤к≥ обираютьс¤ за загальною згодою ур¤д≥в крањн-член≥в на р≥вн≥
√лав держав або ур¤д≥в. “ерм≥н повноваженн¤ член≥в ѕравл≥нн¤ становить 8 рок≥в
≥ не п≥дл¤гаЇ подовженню. ¬иконавче правл≥нн¤ зд≥йснюЇ реал≥зац≥ю монетарноњ
пол≥тики в≥дпов≥дно до р≥шень, прийн¤тих –адою керуючих, ≥ розробл¤Ї директиви
дл¤ нац≥ональних центральних банк≥в зг≥дно з покладеними на нього
повноваженн¤ми.
мал. 70
ƒл¤ координац≥њ монетарноњ пол≥тики м≥ж крањнами зони Ївро та ≥ншими крањнами
™— (¬елика Ѕритан≥¤, Ўвец≥¤, ƒан≥¤, √рец≥¤) створена «агальна –ада. ¬она
складаЇтьс¤ з ѕрезидента ™÷Ѕ, в≥це-президента та гол≥в нац≥ональних центральних
банк≥в крањн- учасниць ™—.
ўор≥чно ™÷Ѕ направл¤Ї зв≥т про д≥¤льн≥сть ™—÷Ѕ ™вропейському ѕарламенту,
ом≥с≥њ ≥ –ад≥ ћ≥н≥стр≥в.
