3.2. ІНСТИТУЦІЙНА МОДЕЛЬ ГРОШОВОГО РИНКУ
Надзвичайно складна сутність та багатоликість існування грошового ринку істотно
ускладнюють розуміння механізму його функціонування. Для полегшення цього
завдання побудуємо інституційну модель грошового ринку, яка відображає
взаємозв'язки між суб'єктами грошового ринку, що реалізуються через потоки
грошей та інструментів.
У загальному вигляді інституційну модель грошового ринку можна подати як схему
потоків грошей та інструментів між трьома групами економічних суб'єктів: тими,
що заощаджують гроші; тими, що запозичують гроші; фінансовими посередниками
(рис. 3.2).
мал. 16
Кредиторами можуть бути будь-які економічні суб'єкти, що заощадили грошові
кошти. Це насамперед сімейні господарства (населення), а також фірми, урядові
структури, включаючи органи місцевого самоврядування, іноземні фізичні та
юридичні особи. Позичальниками можуть бути ті ж види економічних суб'єктів, але
на перше місце за частотою і обсягом запозичень слід поставити ділові фірми, а
потім - урядові структури, сімейні господарства, іноземців. Стрілки, що
показують рух грошей,
спрямовані від кредиторів до позичальників, а стрілки, що відображають рух
інструментів, - від позичальників до кредиторів.
За інституційним критерієм грошовий ринок можна поділити на два сектори:
- сектор прямого фінансування;
- сектор опосередкованого фінансування.
У секторі прямого фінансування зв'язки між продавцями і покупцями грошей
здійснюються безпосередньо, і всі питання купівлі-продажу вони вирішують
самостійно один з одним. Функціонуючі тут брокери та дилери виконують скоріше
технічну роль звичайних посередників, допомагаючи їм швидше знайти один одного.
У цьому секторі виділяють два канали руху грошей:
^ канал капітального фінансування, по якому покупці назавжди залучають кошти у
свій оборот; для цього використовуються як інструмент акції;
^ канал запозичень, по якому покупці тимчасово залучають кошти в свій оборот,
використовуючи для цього як інструмент облігації та інші подібні цінні папери.
Наявність сектора прямого фінансування має важливе економічне значення. Для
покупців грошей розширюються можливості вибору найвигідніших умов купівлі,
зниження ціни грошей та скорочення плати за користування позиками. Продавець
грошей тут може знати свого покупця "в обличчя", що дає можливість
вибирати найбільш надійних позичальників, уникати зайвих ризиків. Завдяки цим
перевагам сектор прямого фінансування розвивається досить інтенсивно в
структурі грошового ринку. Крім того, наявність цього сектора загострює
конкурентну боротьбу між фінансовими посередниками на грошовому ринку, примушує
їх знижувати ціни та розширювати асортимент своїх послуг для суб'єктів цього ринку.
У секторі опосередкованого фінансування зв'язки між продавцями і покупцями
грошей реалізуються через фінансових посередників, які спочатку акумулюють у
себе ресурси, що пропонуються на ринку, а потім продають їх кінцевим покупцям
від свого імені. Вони створюють власні зобов'язання й вимоги, які можуть бути
самостійними інструментами грошового ринку, зумовлювати появу нових грошових
потоків. Тому фінансові посередники цього сектора істотно відрізняються від
технічних посередників першого сектора як за своєю роллю в економіці, так і за
технологічними процесами функціонування. Вони активно діють у напрямі
мобілізації грошових коштів у тих суб'єктів ринку, які їх заощадили, і
цілеспрямовано розміщують їх серед тих суб'єктів, які мають потребу у
додаткових грошах, допомагаючи тим самим швидше, зручніше і вигідно перемістити
вільні гроші від кредиторів до позичальників. Цю свою діяльність, яка ще
називається фінансовим посередництвом, посередники здійснюють заради одержання
прибутку, що робить її важливою сферою бізнесу.
Сектор опосередкованого фінансування є об'єктивно необхідною складовою
грошового ринку. Він не просто доповнює сектор прямого фінансування, а створює
спеціальний механізм реалізації тих зв'язків між кредиторами і позичальниками,
які не можуть бути реалізовані через сектор прямого фінансування. Насамперед
мова йде про зв'язки, установлення яких вимагає великих витрат грошей і часу на
пошуки і вивчення контрагента, чи реалізація яких пов'язана зі значними
ризиками. Завдяки діяльності фінансових посередників вдається найбільш повно
реалізувати всі можливості і вигоди, які властиві грошовому ринку взагалі. Тому
між секторами прямого й опосередкованого фінансування існують не тільки
конкурентна боротьба, а й інтеграційні процеси, зокрема активне проникнення
фінансових посередників у сектор прямого фінансування як технічних
посередників, кредиторів та позичальників (більш детально діяльність фінансових
посередників буде розглянута в розділі 10).
За характером посередницьких операцій розрізняється багато видів фінансових
посередників: банки, страхові компанії, інвестиційні, фінансові та трастові
компанії, пенсійні фонди, кредитні товариства тощо. За місцем на грошовому
ринку їх можна розділити на дві групи: банки та небанківські фінансово-кредитні
установи.
Виокремлення банків в окрему групу зумовлено тим, що вони мають значно ширші
можливості оперувати на грошовому ринку, ніж інші інституції. Тому банки
займають ключове положення в секторі опосередкованого фінансування. Це
зумовлено двома рисами, притаманними банкам:
1) вони не тільки можуть акумулювати вільні кошти кредиторів, а й самі
створювати депозитні грошові кошти в процесі кредитної діяльності;
2) вони здійснюють розрахунково-касове обслуговування всіх інших
фінансово-кредитних інституцій, а тому можуть мобілізувати, а отже - тимчасово
використати, вільні кошти останніх.
